Не дай СНІДу шанс!
НАЦІОНАЛЬНА ЛІНІЯ ТЕЛЕФОНУ
ДОВІРИ З ПРОБЛЕМ ВІЛ/СНІД

По русски


ПОШУК:
як шукатияк шукати
0-800-500-451

Задай питання
консультанту онлайн

Про проектКонтактиМапа сайту

Новини
Проблеми а АРТ? Заповніть електронний опитувальник і ми допоможемо!
Безкоштовна гаряча лінія з питань туберкульозу

Головна -> Новини -> «Хворі не хочуть лікуватися. А змусити їх не можна», - лікар-фтизіатр про ситуацію з туберкульозом в Україні

«Хворі не хочуть лікуватися. А змусити їх не можна», - лікар-фтизіатр про ситуацію з туберкульозом в Україні


23.03.2018
24 березня в світі відзначають День боротьби з туберкульозом. Ця хвороба залишається однією з найбільш небезпечних у світі - щодня від неї помирає близько 5 тис. осіб. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), Східна Європа - одна з найнебезпечніших територій. А Україна в цьому списку - серед лідерів по швидкості розповсюдження туберкульозу. Про те, як боротися з цією хворобою, Громадське поговорило з лікарем-фтизіатром, консультантом української Загальнонаціональної гарячої лінії з питань туберкульозу та ВІЛ / СНІД Ганною Марченко.

Старі і нові методи лікування

Наскільки вірне твердження, що Україна — один з лідерів за поширенням туберкульозу?

Туберкульоз – це соціально небезпечне захворювання, і воно вражає всі верстви суспільства. Дійсно, можна сказати, що Україна – лідер за поширенням туберкульозу. Вона займає друге місце серед мультирезистентного туберкульозу. Що це таке? Це туберкульоз, у якого є стійка форма бактерій до двох найбільш ефективних препаратів – це ізоніазид і рифампіцин. Кілька років тому у нас були проблеми з постачанням препаратів, тобто були перерви в лікуванні [пацієнтів]. А це процес повинен бути безперервним, щоб не розвивати резистентність [до препаратів]. І те, що відбувається зараз – наслідки відсутності препаратів.

Якщо аналізувати ситуацію з поширенням туберкульозу за всі роки незалежності України, то в які періоди ситуація була найбільш критичною?

У 1995 році офіційно була визнана епідемія туберкульозу в Україні. За всі ці роки були і підйоми, і падіння. Якщо порівнювати 2016 і 2017 роки, то статистика говорить, що захворюваність знижується. Але. Статистика – це цифри, які подають диспансери. Тобто, мова йде про людей, які офіційно стоять на обліку. За статистикою, яку дає ВООЗ, у нас близько 20% хворих не дообстежені.

"Туберкульоз завжди вважався хворобою бідних. Але сьогодні це вже не так - може захворіти і вчитель, і директор, і хто завгодно. Ситуація з туберкульозом в Україні дуже критична."

Але вона все одно краща, ніж в 1995 році?

Так, вона краща, але все одно є відсоток людей, які не обстежені. Ми зараз працюємо по протоколу 620-му, зразка 2014 року (інструкція з лікування туберкульозу, затверджена МОЗ України). Сьогодні група експертів розробляє новий протокол. У ньому зміни стосуються і швидкої діагностики туберкульозу, і поліпшення лікування. Тому що сьогодні до сих пір, в деяких лікарнях, ми лікуємо туберкульоз тими ж препаратами, що були 20 і 30 років тому. Але сьогодні мікобактерія настільки модифікувалася в цьому середовищі, що ці препарати на неї вже не реагують. Потрібні нові методи, підходи, тому що якщо все продовжуватиметься як зараз, то це дуже погано закінчиться.

"Вважається, що домашнє оточення позитивно впливає на лікування, що хворий не буде ізгоєм – у нас же досі є стигматизація хвороби. Але якщо мова йде про однокімнатну квартиру, де 3-4 людини живуть і туди приходить хворий на туберкульоз?"

До нас на гарячу лінію звертаються родичі пацієнтів, які не хочуть лікуватися. Але у нас немає примусових заходів медичного характеру – можлива тільки госпіталізація за рішенням суду. Але якщо людина не хоче, то його ніхто не змусить. Він пробуде якийсь час у лікарні, він хоче додому, у звичне середовище. У підсумку він потрапляє до нас кілька разів, іноді людей привозять в уже дуже критичному стані.

Наші хворі взагалі не хочуть лікуватися. Наприклад, є хворий, який 20 років вживав алкоголь. У нього вже є ускладнення. Ми призначаємо йому препарати, які токсичні. Зрозуміло, що він починає відчувати, як болять печінка, нирки і так далі. Але це не те дозування, яке може нашкодити. А вони думають, що навпаки.

Раніше, 10 років тому, хворим приносили препарати, ставили на тумбочку біля ліжка і йшли. Лікарі вірили їм, що вони візьмуть препарат. А потім приходиш на третій день – а таблетки стоять. Тому зараз є контроль за лікуванням – хворий повинен у присутності лікаря випити таблетку і показати, що він, наприклад, не сховав її в роті.

 

Туберкульоз і освіченість

Як часто на вашу гарячу лінію телефонують люди з питань туберкульозу, і з якими питаннями вони звертаються?

Останнім часом — напевно, чим далі, тим більше вони про нас дізнаються — дуже багато. Це буває мінімум 20 звернень в день. Проблеми різні: «Чому мене перевели на паліативне лікування? Я хочу лікуватися». &Laquo;А чому лікар сказав те-то?&Raquo;. Найчастіше вони звертаються за допомогою. Наприклад: «Я перебуваю в Києві, а прописаний в Харківській області. А мене не хочуть тут госпіталізувати ». Я беру контакти у цього хворого, адже він хоче, щоб цю проблему вирішили.

Ми самі звертаємося в той диспансер, де йому відмовили, зв'язуємося. Беремо телефон, прізвище, ім'я лікаря. І вже з ним вирішуємо питання. Або зв'язуємося з головним лікарем, начмедом, секретарем. З ними вирішуємо питання. У нас є така функція, як «Зворотній дзвінок»: ми з робочого телефону викликаємо ті структури, які потрібні, щоб вирішити це питання. Потім ми відзвонюємся хворому.

Радує, звичайно, коли ми можемо допомогти. Коли вона щасливі, дякують. Це приємно.

Ви, спілкуючись з цими людьми, як можете оцінити освіченість українського населення в питаннях туберкульозу?

Всі хто до нас звертається, перше що роблять & mdash; панікують. Вони до нас звертаються тоді, коли їм стає прикро. Буває, кажуть: «Я вже всюди звертався, допоможіть будь ласка. Вся надія на вас ». У таких випадках дуже хочеться допомогти пацієнтам. У мене не було таких, яким треба було розповідати що це. Вони вже начитані завдяки Інтернету. Вони дуже багато знають про свою хворобу. Іноді здається, що мені нема чого додати. Часто звертаються з приводу обстежень: розкажіть, як робити КТ, манту. Прочитали багато в інтернеті, але все одно просять допомогти. Не можуть часто зрозуміти суть. Це єдине, в чому вони не розбираються.

Є хворі, які сумніваються в компетенції лікарів, в допомоги, яку вони отримують. Я їх відправляю на консультацію. Є хворі, які не знають, який у них діагноз. Я їх запитую, чому. Вони відповідають: «Мені лікар не розповів». Це не правильно.

"Кожен хворий повинен знати, який у нього діагноз, які ліки він приймає, які пройшов обстеження, які результати."

Є у нас, на жаль, недоробки серед медперсоналу. Над цим теж потрібно працювати. Потрібна допомога лікаря-психолога: їх треба налаштовувати, розповідати, що може бути, якщо вони не будуть лікуватися.

Бувають випадки, коли хворий говорить: я не хочу лікуватися. Йому кажуть: «Пиши заяву - і ти вільний ». Це не правильно. Такий хворий буде далі поширювати захворювання. До нас він прийде на тій стадії, коли вже його важко буде вилікувати.

Тому коли надходить хворий, потрібно провести з ним роз'яснювальну роботу. Що буде, якщо він вони будуть лікуватися і що буде, якщо відмовляться. Фтизіатрія — це та сфера, де лікарі отримують не дуже багато задоволення. Але є над чим працювати.

 

Погляд у майбутнє

Як ви думаєте, які кроки необхідно зробити, для того, щоб поліпшити нинішню ситуацію?

Ми розробили стратегію «Зупинимо туберкульоз» / «Кінець туберкульозу».

Це державна програма?

Так, до 2030 року. Великі плани, реформа. Всі розраховують на те, що в короткі терміни буде доступно амбулаторне лікування, препарати, і на всіх рівнях, в усіх регіонах ситуація покращиться. Будемо сподіватися, що так і буде. Моя думка: крім препаратів, потрібна своєчасна діагностика. Хворих, які самі звертаються з симптомами — одиниці. В основному їх виявляють на профогляду. Або випадково виявляється перед хірургічним втручанням, коли потрібно зробити знімочек.

Потрібен контроль за препаратами. І це не тільки один лікар-фтізіатор повинен працювати. Це ціла система, над якою повинні працювати всі. І головне — з хворим. Якщо людина зацікавлена ​​в лікуванні, він буде робити все.

Як люди ставляться до хворих на туберкульоз? Всі тримаються подалі. Але треба пам'ятати, що від цієї хвороби ніхто не застрахований. Ми не знаємо, що нас чекає завтра. Ми не знаємо, що з нашим другом, братом може трапиться. Треба залишатися людиною.


Джерело: Громадське

версія для друку

© Національна лінія телефону довіри з проблем ВІЛ/СНІД, 2005-2014.
Всі права захищені. common@saapf.kiev.ua


НАШІ ПАРТНЕРИ:
Международный Альянс з ВИЧ/СПИД в Украине