За даними організації, ризик розвитку вісцерального лейшманіозу у людей з ВІЛ з ендемічних районів у 100–2300 разів вищий, ніж у людей без вірусу. Раніше для лікування цієї коінфекції застосовувалися ін'єкції ліпосомального амфотерицину В (AmBisome) – уколи робили щодня у період до 38 днів. Згідно з новими рекомендаціями, для терапії вісцерального лейшманіозу у ЛЖВ варто використовувати комбінацію AmBisome та перорального мілтефозину.

Рекомендація ґрунтується на результатах індійського дослідження, які показали, що ефективність цієї схеми лікування набагато вища, ніж у попередньої — 96% протягом 6 місяців порівняно з 88%. Також нова схема дозволила скоротити тривалість терапії з 5 до 2 тижнів.

Ще одне дослідження було проведено в Ефіопії. У ньому нова стратегія лікування показала ефективність 88%, а ефективність стандартного лікування становила лише 55%.

Лейшманіоз – це природно-осередкове тропічне захворювання, що передається москітами. Вісцеральний лейшманіоз при відсутності лікування у 95% випадків призводить до летального результату. Для нього характерні нерегулярні напади лихоманки, втрата ваги, збільшення селезінки та печінки, анемія. Більшість випадків трапляється у Бразилії, Східній Африці та Індії. За оцінками ВООЗ, у світі щорічно реєструються від 50 000 до 90 000 нових випадків ПЛ, проте організація отримує повідомлення лише про 25–45% із них.