Не дай СНІДу шанс!
НАЦІОНАЛЬНА ЛІНІЯ ТЕЛЕФОНУ
ДОВІРИ З ПРОБЛЕМ ВІЛ/СНІД

По русски


ПОШУК:
як шукатияк шукати
0-800-500-451

Задай питання
консультанту онлайн

Про проектКонтактиМапа сайту

Права людини
Проблеми а АРТ? Заповніть електронний опитувальник і ми допоможемо!
Безкоштовна гаряча лінія з питань туберкульозу

Головна -> Права людини -> Про внесення змін до Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення»

Про внесення змін до Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення»


23.03.2009
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є: Внести зміни до Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» (Відомості Верховної Ради України, 1992, № 11, ст.153; 1998, № 35, ст.235; 2002, № 6, ст.41), виклавши його в такій редакції:

Закон України

Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД), зумовленому вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист населення

Згідно з критеріями Організації Об’єднаних Націй, поширення вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) в Україні набуло характеру епідемії. Це створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, і зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства.
Протидія поширенню ВІЛ, забезпечення надання населенню відповідних доступних та якісних послуг з профілактики, лікування, догляду та підтримки є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров'я населення та забезпечення сталого розвитку країни.
Цей Закон відповідно до норм міжнародного права та рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я та Об’єднаної Програми Організації Об’єднаних Націй з ВІЛ/СНІДу визначає порядок правового регулювання діяльності у сфері профілактики, лікування, догляду і підтримки, необхідних для забезпечення ефективної протидії 
поширенню ВІЛ-інфекції, та відповідні заходи правового й соціального захисту населення в Україні.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. 
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
ВІЛ — вірус імунодефіциту людини, що викликає захворювання на СНІД;
люди, які живуть з ВІЛ  — особи, інфіковані вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ-інфіковані). До категорії людей, які живуть з ВІЛ, належать як особи, які не мають специфічних клінічних проявів, перебуваючи на безсимптомній (латентній) стадії розвитку ВІЛ-інфекції, так і особи, хворі на СНІД;
СНІД (синдром набутого імунодефіциту) — кінцева стадія розвитку ВІЛ-інфекції, що характеризується специфічним комплексом симптомів та захворювань, зумовлених порушенням імунної системи людини внаслідок впливу вірусу імунодефіциту людини;
хворі на CНІД — особи, в яких на основі результаті медичного та лабораторного обстеження виявлено захворювання на СНІД.

 
Стаття 2. 
Державна політика у сфері протидії поширенню ВІЛ-інфекції реалізується шляхом
організації виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів України, а також шляхом розробки, фінансового та матеріального забезпечення реалізації відповідних загальнодержавних, регіональних та місцевих програм, що передбачають:
скоординовану міжгалузеву систему заходів, спрямованих на забезпечення надання медичної та соціальної допомоги людям, які живуть з ВІЛ, та профілактику ВІЛ-інфекції серед людей, які наражаються на підвищений ризик зараження ВІЛ;
спрямовані на профілактику поширення ВІЛ, просвіту й підтримку уразливих груп населення, та забезпечення вільного доступу цих груп до необхідних для цього товарів і засобів відповідної якості та у необхідній кількості;
необхідність навчання та підвищення інформованості всього населення з питань профілактики поширення ВІЛ та недопущення стигматизації й дискримінації людей, які уражені ВІЛ та живуть з ВІЛ;
забезпечення спеціальної підготовки медичних та інших працівників, які за родом своєї професійної діяльності можуть контактувати з ВІЛ, щодо необхідності застосування універсальних заходів профілактики в медичних закладах та в інших місцях, створення відповідних умов для застосування таких заходів, а також з питань впровадження профілактичних програм, консультування та тестування на ВІЛ, діагностики та лікування ВІЛ-інфекції та СНІДу;
забезпечення спеціальної підготовки медичних і соціальних працівників, працівників сфери освіти, працівників правоохоронних органів, працівників системи виконання покарань та інших працівників, професійна діяльність яких може сприяти профілактиці поширення ВІЛ, з питань запобігання дискримінації людей, які уражені ВІЛ та живуть з ВІЛ;
проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, розвиток міжнародного співробітництва у цій сфері.

 
Стаття 3. 
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що містяться в цьому Законі, то застосовуються норми міжнародного договору. 

 
Стаття 4. 
1. В межах відповідних загальнодержавних, регіональних та місцевих  програм держава гарантує:
забезпечення постійного епідеміологічного контролю за поширенням ВІЛ-інфекції на території України;
доступність, якість, ефективність медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції (далі - медичного огляду), в тому числі анонімного, з наданням попередньої та наступної консультативної допомоги, а також забезпечення безпеки такого медичного огляду для обстежуваної особи та персоналу, який його проводить;
регулярне та повне інформування населення, в тому числі через засоби масової інформації, про причини зараження, шляхи передачі ВІЛ-інфекції, заходи та засоби профілактики, необхідні для запобігання зараженню цією хворобою та її поширенню, а також про можливості діагностики та лікування ВІЛ-інфекції та СНІДу;
введення до навчальних програм закладів освіти усіх рівнів відповідної тематики, що передбачає надання знань про ВІЛ-інфекцію, методи профілактики та лікування цього захворювання, догляду та підтримки людей, які живуть з ВІЛ, та їх близьких, неприпустимості дискримінації цих осіб і формування толерантного та гуманного ставлення до них;
забезпечення доступності для населення презервативів та інших засобів профілактики, що дають можливість запобігти зараженню і поширенню ВІЛ-інфекції статевим шляхом, насамперед для представників груп, що мають найвищий ризик передачі та зараження ВІЛ цим шляхом, в тому числі для осіб, які утримуються в установах органів внутрішніх справ, в слідчих ізоляторах, в установах Державної кримінально-виконавчої служби та в інших закритих установах; 
забезпечення вільного доступу до безоплатного проведення  постконтактної профілактики ВІЛ-інфекції всім особам, які могли мати контакт з ВІЛ, у комплексі з відповідними консультативними послугами, у випадках, встановлених цим Законом, і в порядку, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я;
забезпечення вільного доступу до отримання послуг з профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини для ВІЛ-позитивних вагітних жінок та їх новонароджених дітей;
забезпечення запобігання поширенню ВІЛ-інфекції серед осіб, які вживають наркотичні засоби ін'єкційним способом, за допомогою програм зменшення шкоди, що, серед іншого, передбачають використання замісної підтримуючої терапії для осіб, які страждають на наркотичну залежність, та створення умов для заміни використаних ін'єкційних голок і шприців на стерильні, в тому числі для осіб, які утримуються в установах органів внутрішніх справ, в слідчих ізоляторах, в установах Державної кримінально-виконавчої служби та в інших закритих установах;
обов'язкове якісне тестування з метою виявлення вірусу імунодефіциту людини крові (її компонентів), отриманої від донорів крові та донорів інших біологічних рідин, клітин, тканин і органів людини, що використовуються в медичній практиці та наукових дослідженнях;
послідовну політику, спрямовану на формування толерантного ставлення та протидії дискримінації щодо людей, які живуть з ВІЛ, та представників груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ, в тому числі шляхом проведення відповідних кампаній проти стигми та дискримінації людей, які живуть з ВІЛ та уражені ВІЛ;
сприяння інформаційній діяльності, спрямованій на формування у населення стереотипів безпечної сексуальної поведінки та на усвідомлення високого ризику зараження ВІЛ-інфекцією при ін'єкційному способі вживання наркотичних засобів, на формування толерантного ставлення та протидії дискримінації щодо людей, які живуть з ВІЛ, та представників груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ;
соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ, членів їхніх сімей, медичних та інших працівників, зайнятих у сфері протидії захворюванню, зумовленому ВІЛ, а також надання людям, які живуть з ВІЛ, та хворим на СНІД усіх необхідних видів медичної допомоги та соціальних послуг в порядку, визначеному цим Законом та іншими нормативно-правовими актами;
контроль безпеки та якості лікувально-діагностичного процесу для пацієнтів та медичного персоналу в усіх закладах охорони здоров'я незалежно від форми їх власності;
державний санітарно-епідеміологічний нагляд за безпекою лікувально-діагностичного процесу в закладах охорони здоров'я усіх форм власності, а також за виконанням заходів, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції при здійсненні приватної медичної практики, наданні громадянам косметологічних, перукарських та інших послуг, пов'язаних із можливістю порушення чи порушенням цілості шкіри та/чи слизових оболонок (послуги з татуювання, манікюру, педикюру, пірсінгу тощо);
сприяння участі благодійних, релігійних та інших неурядових організацій у наданні благодійної допомоги, медичних і соціальних послуг, що спрямовані на забезпечення лікування та профілактики поширення ВІЛ-інфекції, догляду, підтримки ВІЛ-інфікованих осіб та соціального захисту населення, у тому числі на основі забезпечення доступу зазначених організацій у порядку, встановленому законодавством, до участі у виконанні державного замовлення на надання медичних і соціальних послуг людям, які уражені ВІЛ та живуть з ВІЛ.
2. Визначення груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ та перегляд переліку таких груп здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я з урахуванням критеріїв та рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я.
 
Стаття 5. 
1. Фінансування загальнодержавної, регіональних та місцевих програм протидії поширенню  ВІЛ здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів відповідних місцевих бюджетів.
2. Для фінансування зазначених у частині першій цієї статті загальнодержавних, регіональних та місцевих програм в порядку, встановленому законодавством, можуть залучатися кошти, що формуються за рахунок благодійних внесків юридичних та фізичних осіб, та інших джерел фінансування, не заборонених законами України.
 
Стаття 6. 
1. Заходи щодо протидії ВІЛ у межах своєї компетенції розробляють і здійснюють відповідні центральні, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи та організації усіх форм власності.
2. У здійсненні заходів щодо боротьби із захворюванням на СЩД можуть брати участь об'єднання громадян ( у тому числі міжнародні ), а також приватні особи (включаючи іноземців), які займаються благодійною діяльністю.
3. Здійснення управління та міжвідомчої координації у сфері боротьби із захворюванням, зумовленим ВІЛ, покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
Розділ II

УМОВИ І ПОРЯДОК ВИЯВЛЕННЯ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ. НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ВІЛ-ІНФІКОВАНИМ ОСОБАМ. РЕЄСТРАЦІЯ, ОБЛІК ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ОСІБ ТА ЗДІЙСНЕННЯ МЕДИЧНОГО НАГЛЯДУ ЗА НИМИ

Стаття 7.

1. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, особи, які звернулися за отриманням статусу біженця, та яким надано статус біженця в Україні, шукачі притулку, інші іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України, а також іноземці та особи без громадянства, які нелегально перебувають на території України, мають право на:

медичний огляд з метою виявлення ВІЛ-інфекції;

одержання офіційного висновку про результати такого медичного огляду та відповідного кваліфікованого консультування до й після проведення огляду, що здійснюється відповідно до протоколу, затвердженого спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

2. Медичний огляд особи, яка досягла віку чотирнадцяти років і старше, проводиться добровільно за умови наявності незалежної усвідомленої інформованої згоди особи, отриманої після надання їй попереднього консультування щодо особливостей проведення тесту на ВІЛ, його результатів і можливих наслідків, та з дотриманням умов конфіденційності щодо персональних даних, в тому числі даних про стан здоров’я особи, відповідно до протоколу, затвердженого спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

3. Медичний огляд малолітніх осіб віком до 14 років та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, проводиться на прохання чи за наявності незалежної усвідомленої інформованої згоди їх батьків чи інших законних представників, які мають право бути присутніми при проведенні такого огляду, ознайомлені з його результатами і зобов’язані забезпечити дотримання умов конфіденційності даних про ВІЛ-статус осіб, інтереси яких вони представляють.

Медичний огляд  малолітніх осіб віком до 14 років, які позбавлені батьківського піклування та перебувають під опікою у дитячих чи навчальних закладах з повним державним утриманням і досягли достатнього рівня зрілості для розуміння наслідків і переваг такого огляду, здійснюється на прохання їх законних представників та за умови наявності незалежної усвідомленої інформованої згоди таких малолітніх осіб лише з метою призначення їм лікування, догляду та підтримки у зв’язку з ВІЛ. Законні представники таких малолітніх осіб мають право бути ознайомлені з результатами зазначеного огляду і зобов’язані забезпечити збереження конфіденційності даних про ВІЛ-статус малолітніх осіб, інтереси яких вони представляють.

 4. Медичний огляд  з метою виявлення ВІЛ-інфекції, підготовка та видача офіційного висновку про результати такого огляду здійснюються безоплатно.

5. Особа, яка пройшла медичний огляд, має право на повторний безоплатний огляд у будь-який час у тому ж або, за своїм вибором, в іншому закладі охорони здоров'я, що має право на здійснення зазначеного медичного огляду.
6. Відповідно до умов, зазначених у частинах другій, третій, четвертій та п’ятій цієї статті, будь-яка особа також має право на проходження добровільного тестування на ВІЛ-інфекцію за допомогою експрес-тестів, що має супроводжуватися відповідним консультуванням.

7. Право проведення добровільного тестування на ВІЛ за допомогою експрес-тестів, медичного огляду, на основі якого може бути зроблено остаточний медичний висновок про ВІЛ-статус особи, і видачі офіційних висновків про результати такого огляду, надається закладам охорони здоров’я та неурядовим організаціям, що мають відповідну ліцензію, і за результатами оцінки, проведеної в порядку, встановленому спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я, можуть забезпечити дотримання відповідних затверджених ним вимог та критеріїв щодо підготовки персоналу, алгоритмів та протоколів здійснення зазначених процедур, забезпечення їх належної якості та відповідної звітності про випадки ВІЛ-інфекції.

8.  Порядок остаточного встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

9. За бажанням особи, яка звернулася для проведення медичного огляду чи тестування за допомогою експрес-тестів з метою виявлення ВІЛ, такий огляд чи тестування можуть бути проведено анонімно. Незалежно від цього, відповідні медичні працівники та заклади охорони здоров’я зобов’язані забезпечити дотримання умов конфіденційності щодо персональних даних, в тому числі даних про стан здоров’я такої особи.

 
Стаття 8.
1. Особі, в якої за даними медичного огляду виявлено ВІЛ-інфекцію, повідомляється про це уповноваженим медичним працівником з урахуванням вимог цього Закону щодо конфіденційності зазначеної інформації, згідно з порядком, встановленим спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
2. Обов’язковою складовою медичного огляду на ВІЛ є кваліфіковане післятестове консультування, під час якого особа, в якої виявлено ВІЛ, має бути поінформована про профілактичні заходи, яких вона має дотримуватися з метою запобігання подальшому поширенню ВІЛ та про гарантії дотримання прав і свобод людей, які живуть з ВІЛ.
3. У разі виявлення ВІЛ-інфекції у малолітніх дітей до 14 років та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, уповноважений медичний працівник повідомляє про це батьків або інших законних представників зазначених осіб. В цих випадках батькам або іншим законним представникам таких ВІЛ-інфікованих осіб має бути надане відповідне консультування, спрямоване на забезпечення прийняття ними належних інформованих рішень щодо лікування, догляду та підтримки своїх підопічних та належне забезпечення інших їх законних інтересів і прав.
Стаття 9. 
1. Обов'язковому лабораторному дослідженню на наявність ВІЛ-інфекції підлягає кров (її компоненти), отримана від донорів крові (її компонентів) та донорів інших біологічних рідин, клітин, тканин та органів людини. 
2. Переливання крові (її компонентів), а також використання інших біологічних рідин, клітин, органів, тканин у медичних цілях дозволяється лише після обов'язкового лабораторного дослідження крові донорів на ВІЛ-інфекцію.
3. З метою запобігання поширенню ВІЛ-інфекції через цільну донорську кров її переливання застосовується лише у випадках, коли таке медичне втручання є єдиним засобом для врятування життя людини. У разі, коли існує реальна загроза життю людини, та єдиним засобом врятування хворого є термінове переливання крові, а належним чином перевіреної донорської крові немає, за згодою хворого або його законного представника допускається переливання крові, перевіреної на ВІЛ-інфекцію з використанням експрес-тестів. 
4. Якщо усвідомлену згоду хворого або згоду його законного представника отримати неможливо, рішення про переливання такої крові приймається консиліумом лікарів, а при неможливості скликання консиліуму - лікарем, який надає медичну допомогу. Факт переливання крові, перевіреної на ВІЛ-інфекцію з використанням експрес-тестів, та згода хворого або його законного представника на проведення такого медичного втручання обов'язково письмово посвідчуються в медичній документації хворого, а зразок цієї крові терміново надсилається для відповідного лабораторного дослідження.
 
Стаття 10. 
Порядок застосування експрес-тестів на виявлення ВІЛ у випадках, зазначених у частинах шостій та сьомій статті 7 та у частинах третій і четвертій статті 9 цього Закону, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я. З урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я можуть встановлюватися також інші випадки, в яких допускається застосування швидких тестів на виявлення ВІЛ, та порядок застосування експрес-тестів у цих випадках.
 
Стаття 11. 
1. Реєстрацію, облік ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, а також медичний нагляд за зазначеними особами та епідеміологічний нагляд за ВІЛ-інфекцією забезпечують відповідні державні та комунальні заклади охорони здоров'я, визначені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
2. Облік, реєстрація ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, медичний нагляд за ними й епідеміологічний нагляд за ВІЛ-інфекцією повинні здійснюватися з дотриманням умов конфіденційності щодо персональних даних, в тому числі даних про стан здоров’я, та поваги до особистих прав і свобод людини, визначених законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
3. Порядок реєстрації, ведення обліку ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД осіб та здійснення медичного нагляду за такими особами затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

 
Стаття 12. 
1. Надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД здійснюється в загальному порядку, встановленому цим Законом, іншими нормативно-правовими актами і міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
2. ВІЛ-інфіковані жінки мають право на:
отримання послуг з приводу допологового нагляду, пологів та післяпологового періоду, а також  безоплатне забезпечення препаратами для запобігання передачі ВІЛ від матері та дитини у лікувально-профілактичних закладах за місцем фактичного проживання;
отримання послуг з планування сім’ї та безоплатне забезпечення засобами запобігання незапланованій вагітності у лікувально-профілактичних закладах за місцем проживання;
участь у програмах допоміжних репродуктивних технологій  за умови запобігання передачі ВІЛ від батьків майбутній дитині.
3. Особи, які стали жертвами сексуального насильства, внаслідок якого існує високий ризик зараження ВІЛ та іншими хворобами, що передаються статевим шляхом, за бажанням, висловленим цими особами після проходження ними загального медичного огляду в зв’язку із зазначеною обставиною та отримання відповідних консультацій та рекомендацій з боку лікаря, мають право на проведення їм відповідної екстреної постконтактної профілактики у порядку, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
Розділ III
ПРАВА ТА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЖИВУТЬ З ВІЛ, ТА ЧЛЕНІВ ЇХ СІМЕЙ
Стаття 13. 
1. ВІЛ-інфіковані,хворі на СНІД й ті, які наражаються на підвищений ризик інфікування ВІЛ, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, особи, які звернулися за отриманням статусу біженця, та яким надано статус біженця в Україні, шукачі притулку, інші іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України, користуються всіма правами та свободами, передбаченими Конституцією та законами України, іншими нормативно-правовими актами України.
2. Держава гарантує надання усім людям, які живуть з ВІЛ та особам,  які наражаються на підвищений ризик інфікування ВІЛ, рівні з іншими особами можливості для здійснення їхніх прав, включаючи можливість адміністративного та судового захисту цих прав.
3. Дискримінація на підставі фактичної чи гаданої наявності в особи захворювання, зумовленого ВІЛ, а також на підставі фактичної чи гаданої належності особи до групи підвищеного ризику інфікування ВІЛ забороняється. Дискримінацією вважається дія чи відсутність дії, що у прямий чи непрямий спосіб створює обмеження, позбавляє належних благ чи принижує людську гідність будь-якої особи на підставі однієї чи кількох ознак, пов’язаних з фактичною чи гаданою наявністю в неї захворювання, зумовленого ВІЛ, чи дає підстави віднести особу до групи підвищеного ризику інфікування ВІЛ.

 
Стаття 14. 
1. Усі люди, які живуть з ВІЛ, мають право на безперешкодне ознайомлення з інформацією про себе, що зберігається у закладах охорони здоров’я.
2.  Усі люди, які живуть з ВІЛ, мають право бути поінформованими про наявні послуги щодо їх  відповідної  психологічної, соціальної та правової підтримки, та, за бажанням, одержати таку підтримку, що сприятиме розкриттю їх ВІЛ-статусу.
3. Відомості про результати медичного огляду особи на виявлення ВІЛ, наявність чи відсутність в особи ВІЛ-інфекції, є конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Медичні працівники та заклади охорони здоров’я зобов’язані вживати необхідних заходів щодо забезпечення належного зберігання конфіденційної інформації про людей, які живуть з ВІЛ, та захисту цієї інформації від розголошення третім особам. 
4. Передача медичним працівником відомостей, зазначених у частині третій цієї статті, дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках, встановлених законом — батькам чи іншим законним представникам цієї особи; статевим партнерам ВІЛ-інфікованої особи; іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров'я; органам прокуратури, слідства, дізнання та суду.
5. Передача медичним працівником відомостей, зазначених у частині третій цієї статті, батькам чи іншим законним представникам ВІЛ-інфікованої особи дозволяється у випадках та за умов, встановлених частиною третьою статті 7 цього Закону.
6.  Розкриття медичним працівником відомостей про позитивний ВІЛ-статус особи, статевим партнерам (партнеру) ВІЛ-інфікованої особи дозволяється в разі, коли особа, яка живе з ВІЛ, звернеться до медичного працівника з відповідним проханням.
Розкриття медичним працівником відомостей про позитивний ВІЛ-статус особи статевим партнерам (партнеру) ВІЛ-інфікованої особи також дозволяється за наявності наступної сукупності умов:
а)  на думку медичного працівника, існує значний ризик передачі ВІЛ людиною, яка живе з ВІЛ, її статевому партнеру;
б) консультування особи, яка живе з ВІЛ не привело до змін у поведінці, необхідних для значного зменшення ризику передачі ВІЛ статевому партнеру;
в) особа, яка живе з ВІЛ відмовилась повідомити, чи дати згоду повідомити свого статевого партнера;
г) медичний працівник  надав особі, яка живе з ВІЛ, необхідні відомості заздалегідь, у термін, якій вважається розумним в даних обставинах;
д) на думку медичного працівника, особа, яка живе з ВІЛ не наражається на серйозний ризик внаслідок будь-якого повідомлення про її статус її статевому партнеру
Розкриття медичним працівником відомостей  про позитивний ВІЛ-статус особи статевим партнерам (партнеру) ВІЛ-інфікованої особи також дозволяється за наявності наступних обставин:
а) коли ВІЛ-інфікована особа померла, втратила свідомість чи з інших причин не спроможна дати згоду на повідомлення, або коли має місце низька вірогідність того, що ВІЛ-інфікована особа прийде до свідомості чи відновить свою здатність надавати вільну інформовану згоду;
б) на думку медичного працівника, має місце чи мав місце значний ризик передачі ВІЛ особою, яка живе з ВІЛ, її статевому партнеру.
Розкриття медичним працівником відомостей про позитивний ВІЛ-статус особи статевим партнерам (партнеру) ВІЛ-інфікованої особи має бути забезпечене таким чином, щоб особові дані ВІЛ-інфікованої особи по можливості залишалися максимально захищеними від розголосу. Після розкриття відомостей про позитивний ВІЛ-статус особи статевим партнерам (партнеру) ВІЛ-інфікованої особи, медичний працівник зобов’язаний запропонувати статевим партнерам (партнеру) ВІЛ-інфікованої особи пройти медичний огляд на ВІЛ і відповідне дотестове та післятестове консультування, що здійснюється в порядку, встановленому статтею 7 цього Закону.
7. Передача відомостей, зазначених у частині третій цієї статті, іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров’я допускається виключно для цілей, пов’язаних з лікуванням ВІЛ, та в разі, коли інформованість лікаря з приводу ВІЛ-статусу конкретного пацієнта має суттєве значення для його клінічного ведення.
8. Передача відомостей, зазначених у частині третій цієї статті, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду допускається лише за спеціальним рішенням суду у випадках, встановлених законом.

 
Стаття 15. 
1. Крім загальних прав і свобод, люди, які живуть з ВІЛ,мають також право на:
відшкодування збитків, пов'язаних з обмеженням їх прав, яке мало місце внаслідок розголошення інформації про факт зараження цих осіб вірусом імунодефіциту людини;
безоплатне забезпечення ліками, необхідними для лікування ВІЛ-інфекції (в тому числі препаратами для проведення антиретровірусної терапії, для лікування опортуністичних інфекцій, ко-інфекцій, онкологічних захворювань та їх ускладнень), препаратами, необхідними для проведення замісної підтримуючої терапії особам, які страждають на наркотичну залежність, засобами особистої профілактики (презервативами, голками та шприцами), друкованої інформації з питань профілактики ВІЛ та на відповідну психосоціальну підтримку;
безоплатний проїзд до місця лікування та у зворотному напрямку за рахунок лікувальної установи, яка видала направлення на лікування.

 
2. Участь ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД осіб у пов’язаних з ВІЛ наукових дослідженнях, випробуваннях відповідних медичних засобів і методів, навчальному процесі, фотографуванні, відео- та кінозйомках проводиться тільки за їх згодою. Пов’язані з участю у цих заходах прямі витрати зазначених осіб (транспортні витрати, втрачена заробітна платня та витрати на догляд за дітьми) відшкодовуються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 
Стаття 16. 
1. Звільнення з роботи, відмова у прийнятті на роботу, відмова у прийомі до освітніх, медичних закладів, до закладів соціальної опіки і піклування та соціальними службами, а також відмова у наданні медичної допомоги та надані соціальних послуг, обмеження інших прав людей, які живуть з ВІЛ, на підставі їх ВІЛ-позитивного статусу, а також ущемлення прав їх рідних і близьких на цій підставі, забороняється. 
2. Неправомірні дії посадових осіб, які порушують права ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, їх рідних і близьких, можуть бути оскаржені до суду. Посадові особи, визнані судом винними в порушеннях, зазначених у частині першій цієї статті, несуть відповідальність згідно з законом. 

 
Стаття 17. 
Особи, зараження яких ВІЛ-інфекцією сталося внаслідок виконання медичних маніпуляцій або виконання службових обов’язків, мають право на відшкодування в судовому порядку завданої їх здоров'ю шкоди відповідно за рахунок організації, в якій відбулося таке зараження, чи роботодавця.

 
Стаття 18. 
Батьки дітей, інфікованих вірусом імунодефіциту людини, та особи, які їх заміняють, мають право на:
- спільне перебування в стаціонарах з дітьми віком до 14 років із звільненням на цей час від роботи з виплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною;
- збереження за одним із батьків у разі звільнення його з роботи у зв'язку з доглядом за дитиною віком до 18 років безперервного трудового стажу для нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності за умови влаштування на роботу до досягнення дитиною зазначеного віку;
- одержання щорічної відпустки у літній чи інший зручний для них час до досягнення дітьми 18-річного віку.
 
Стаття 19. 
Дітям віком до 18 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини, призначається щомісячна державна допомога у розмірі прожиткового мінімуму у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Розділ ІV
СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ МЕДИЧНИХ ТА ІНШИХ ПРАЦІВНИКІВ, ВИКОНАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ОБОВ'ЯЗКІВ ЯКИХ ПОВ'ЯЗАНЕ З РИЗИКОМ ІНФІКУВАННЯ ВІРУСОМ ІМУНОДЕФІЦИТУ ЛЮДИНИ
Стаття 20. 
1. Власники (уповноважені ними органи) організацій, персонал яких проводить діагностичні дослідження на ВІЛ-інфекцію, надає медичну допомогу та соціальні послуги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД чи контактує з кров'ю та іншими біологічними матеріалами людини або забрудненими ними інструментарієм, обладнанням чи предметами, зобов'язані забезпечити працівників необхідними універсальними засобами індивідуального захисту згідно з переліком та нормативами, встановленими Кабінетом Міністрів України, а також проведення відповідного інструктажу таких працівників щодо ситуацій, у яких є потреба використання відповідних універсальних засобів індивідуального захисту.
2. При проведенні робіт, зазначених у частині першій цієї статті, працівники, виконання професійних обов'язків яких пов'язане з ризиком інфікування ВІЛ, зобов'язані користуватися відповідними універсальними засобами індивідуального захисту.
3. Типова інструкція щодо порядку використання працівниками, зазначеними у частині першій цієї статті, універсальних засобів індивідуального захисту, затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
4. Власники (уповноважені ними органи) організацій, персонал яких виконує роботи, зазначені у частині першій цієї статті, зобов’язані забезпечити умови для проведення екстреної постконтактної профілактики ВІЛ-інфекції працівникам, які під час виконання зазначених робіт отримали пошкодження шкірних покровів чи слизових оболонок внаслідок фізичного контакту із забрудненими кров’ю чи іншими біологічними матеріалами людини інструментами, обладнанням чи іншими предметами або зазнали безпосереднього відкритого фізичного контакту з кров’ю чи іншими біологічними матеріалами людини, та умови для проходження за бажанням таких працівників медичного огляду з метою виявлення зараження ВІЛ.
5. Порядок проведення екстреної постконтактної профілактики ВІЛ-інфекції у випадках, зазначених у частині четвертій цієї статті, затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
 
Стаття 21. 
1. Працівники, виконання професійних обов’язків яких пов’язане з підвищеним ризиком інфікування вірусом імунодефіциту людини, підлягають обов'язковому страхуванню за рахунок роботодавця (уповноваженого ним органу). 
2. Категорії працівників, які підлягають обов'язковому страхуванню, та порядок страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

 
Стаття 22. 
Працівникам, зайнятим наданням медичної допомоги та соціальних послуг особам, інфікованим вірусом імунодефіциту людини, лабораторною діагностикою ВІЛ-інфекції, проведенням наукових досліджень з використанням інфікованого матеріалу, виробництвом біологічних препаратів для діагностики, лікування та профілактики ВІЛ-інфекції, встановлюється доплата до заробітної плати, надається право на пенсію за віком на пільгових умовах та щорічну додаткову відпустку в порядку, встановленому законодавством України.
 
Стаття 23. 
1. Ураження ВІЛ-інфекцією, пов’язане з інфікуванням медичних чи інших працівників ВІЛ в результаті виконання ними професійних обов’язків, належить до професійних захворювань. 
Порядок підтвердження зв’язку інфікування ВІЛ з виконанням працівником його професійних обов’язків затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я. 
2. Медичні та інші працівники, які зазнали інфікування ВІЛ у зв’язку з виконанням своїх професійних обов’язків, протягом усього періоду лікування в зв’язку з професійним захворюванням з відривом від роботи мають право на збереження за ними заробітної плати у повному обсязі незалежно від розміру трудового стажу. При переведенні на роботу за іншою посадою розмір заробітної плати таких працівників має встановлюватися на рівні, не нижчому від заробітної плати, яку вони одержували під час роботи на посаді, на якій вони зазнали ураження ВІЛ у зв’язку з виконанням професійних обов’язків. 
У разі настання інвалідності, пов’язаної з таким професійним захворюванням, зазначені працівники мають право на отримання пенсії у зв’язку з професійним захворюванням в порядку, встановленому законодавством.

 
Стаття 24. 
Медичні та інші працівники, які були заражені вірусом імунодефіциту людини внаслідок виконання професійних обов'язків, мають право на першочергове поліпшення житлових умов у порядку, встановленому законодавством України.
Розділ V
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ ЗАХВОРЮВАННЮ, ЗУМОВЛЕНОМУ ВІЛ-ІНФЕКЦІЄЮ
Стаття 25.
1. Умисне недотримання чи обмеження прав людей, які живуть з ВІЛ, та інші порушення цього Закону, тягнуть за собою відповідальність, що встановлюється законом. 
2. Відповідальності за передачу ВІЛ-інфекції іншій особі (особам) чи поставлення в небезпеку зараження іншої особи (інших осіб) не підлягають ВІЛ-інфіковані особи, які попередньо розкрили інформацію про свій позитивний ВІЛ-статус потерпілій особі, але потерпіла особа дала свою добровільну згоду на участь у поведінці, що несе у себе ризик загрози передачі ВІЛ-інфекції.
Розділ VI
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 26. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
До приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність з нормами цього Закону вони застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Кабінету Міністрів України протягом двох місяців:
подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність з цим Законом;
привести у відповідність з цим Законом свої нормативно-правові акти;
відповідно до компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
забезпечити перегляд і скасування міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади України їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
Джерело: rada.gov.uaПідготував: Аліна

версія для друку

© Національна лінія телефону довіри з проблем ВІЛ/СНІД, 2005-2014.
Всі права захищені. common@saapf.kiev.ua


НАШІ ПАРТНЕРИ:
Международный Альянс з ВИЧ/СПИД в Украине