Існує важлива різниця між теоретичним та документально підтвердженим ризиком передачі ВІЛ при оральному сексі. Ця відмінність заснована на фактичній кількості випадків, у яких передача вірусу може бути безпосередньо пов’язана з актом орального сексу.

Але одразу варто ще раз нагадати, що якщо людина з ВІЛ приймає антиретровірусну терапію (АРТ) і має невизначене вірусне навантаження, то у його партнера не має шансів отримати ВІЛ під час будь-якого статевого контакту.

Ризик інфікування ВІЛ при оральному сексі з людиною, яка не приймає АРТ і має визначальне вірусне навантаження, не нульове, але вкрай низьке. Згідно з дослідженням Каліфорнійського університету в Центрі досліджень з профілактики СНІДу в Сан-Франциско, ймовірність інфікування ВІЛ при незахищеному оральному сексі статистично дорівнює нулю. Однак дослідники не виключають, що ймовірність інфікування може бути більшою за нуль.

Низький ризик передачі вірусу через оральний секс пов’язаний ще й із речовинами присутніми у слині. Відомо, що нейтралізуючі ферменти слини (які називають інгібіторами секреторної лейкоцитарної пептидази або SLPI) значно знижують здатність ВІЛ до розмноження.

Згідно з дослідженням Лондонської школи гігієни та тропічної медицини, ризик передачі ВІЛ при оральному сексі становить від 0% до 1%. Ці цифри показують, що ризик інфікування ВІЛ внаслідок орального сексу низький з точки зору загальної популяції, але це не означає, що він низький з точки зору окремої людини.

Певні фактори та ситуації можуть підвищувати особистий ризик. Наприклад, ризик передачі збільшується, якщо у людини є виразки в роті, ясна, що кровоточать, виразки на статевих органах та інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ).

Найважливішим фактором, що визначає ймовірність передачі ВІЛ, є вірусне навантаження людини, яка живе з ВІЛ (чим воно вище, тим вищий ризик). Еякуляція під час орального сексу також вважається причиною підвищеного ризику, але немає жодних доказів того, що вона є єдиним фактором передачі ВІЛ.

Якщо враховувати вид орального сексу, то: кунілінгус навряд чи може призвести до інфікування ВІЛ, анілінгус вважається низьким ризиком, особливо для партнера, який його одержує. Феляція (мінет) вважається незначним ризиком. Серед чоловіків, які практикують секс із чоловіками (ЧСЧ), ризик на один акт становить близько 0,04%.

Це все значить, що чим більше чинників ризику, то вищий ризик передачі.

Як звести ризики до мінімуму?

Один із важливих моментів – це навчитися обговорювати безпечний секс зі своїм партнером. Якщо ваш партнер не лікує ВІЛ, або ви не знаєте його ВІЛ-статус, краще використовувати презерватив, уникати сексуальної активності в періоді «високого ризику», наприклад, під час загострення герпесу. А також обом пройти тестування на ВІЛ. Окрім цього, рекомендується уникати чищення зубів щіткою або зубною ниткою безпосередньо перед оральним сексом, тому що це може призвести до кровоточивості ясен та збільшити ризик передачі ВІЛ.

Обговорюючи ризики, загалом важливо встановити чотири умови, необхідні для передачі ВІЛ:

  1. Наявність біологічних рідин, у яких може розмножуватися ВІЛ (сперма, кров, виділення з піхви, грудне молоко). ВІЛ не може розмножуватися на відкритому повітрі або в органах із високим вмістом кислоти, таких як шлунок чи сечовий міхур.
  2. Наявність шляхів передачі, за допомогою яких відбувається обмін біологічними рідинами. Основні шляхи передачі ВІЛ включають незахищені статеві контакти, спільне використання інструментарію для ін’єкцій та від матері до дитини.
  3. Умови проникнення вірусу в уразливі клітини організму. Передача вірусу може відбутися через пошкоджену та неушкоджену слизову оболонку прямої кишки або піхви. ВІЛ не може проникнути через неушкоджену шкіру.
  4. У біологічних рідинах має бути достатній для передачі рівень вірусу (високе вірусне навантаження).

 

Джерело: https://www.verywellhealth.com/hiv-and-oral-sex-49604

Facebook
Twitter
LinkedIn
Telegram
WhatsApp
Email
Print