За оцінками, приблизно 25% населення світу має латентну туберкульозну інфекцію. Незважаючи на те, що є ефективні методи лікування, ці агенти можуть мати значні побічні ефекти, які ускладнюють лікування.
У пацієнтів з латентним туберкульозом передбачуваний ризик реактивації захворювання протягом життя становить від 5% до 10%, тому їх слід лікувати, щоб запобігти розвитку активної форми туберкульозу. В Америці невилікувана латентна туберкульозна інфекція становить 80% випадків захворювання на туберкульоз.
Згідно з результатами досліджень показник завершення лікування латентного туберкульозу за 9 місяців коливається від 40% до 50%, тоді як короткі курси мають вищі результати – до 90%.
Початкове лікування латентного туберкульозу складалося із щоденного прийому ізоніазиду протягом 6-12 місяців. У керівництві ВООЗ монотерапія, як і раніше, вказана як один із варіантів, проте зниження прихильності та розвиток побічних ефектів у пацієнтів негативно впливають на успішність лікування.
Дослідження 1
Нещодавнє дослідження, проведене дослідниками для Консорціуму епідеміологічних досліджень туберкульозу CDC, повідомило про результати спостережного когортного дослідження, що описує частоту схем лікування латентної туберкульозної інфекції, призначених у США з липня 2012 року до травня 2017 року. Вони також проаналізували зміни в призначенні з плином часу, щоб оцінити прийняття рекомендованих CDC короткострокових схем лікування латентного туберкульозу, оскільки вони мають схожу ефективність, кращу переносимість та більш високий рівень завершення лікування порівняно із схемами тривалістю 6 або 9 місяців.
Вчені виявили, що трьома найчастіше використовуваними схемами лікування були:
- рифампін, щоденно 4 місяці (49%);
- ізоніазид, щодня 6-9 місяців (32%);
- рифапентин + ізоніазид, щоденно 3 місяці (13%).
Вибір схем лікування коротким курсом збільшився за період дослідження з 55% у 2013 році до 81% наприкінці 2016 року.
Гепатотоксичність була основним побічним ефектом при прийомі, причому ризик збільшувався зі збільшенням тривалості терапії. Найчастіше від цього небажаного явища страждали ті, хто отримував ізоніазид протягом 9 місяців.
Терапія на основі рифампіну була пов’язана з меншим ризиком гепатотоксичності, але могла викликати значні шлунково-кишкові симптоми, алергічні реакції та пригнічення кісткового мозку, що підвищує ризик лейкопенії, тромбоцитопенії та анемії.
Дослідження 2
Інше дослідження вчених із США оцінювало фактори, пов’язані з припиненням короткострокового лікування латентного туберкульозу. В аналіз було включено 993 пацієнти. Загалом ризик припинення лікування становив 27%.
Найвищий ризик сходження з терапії був у пацієнтів, які приймали рифампін 4 місяці (31%). Для порівняння з тих, хто отримував рифапентин 3 місяці, лікування припинили лише 14%. Середній час до припинення лікування становило 4 тижні після початку терапії. Пацієнти з історією вживання алкоголю та рекреаційних наркотиків з більшою ймовірністю припиняли лікування рифампіном.
Припинення лікування ізоніазидом та рифапентином було в основному зумовлене небажаними явищами.
Висновки
Короткострокове лікування має певні переваги, але є перешкоди для його впровадження. Питання, які слід враховувати, включають взаємодію препаратів, витрати та високе навантаження на таблетки для схем лікування рифапентином. Перебої у постачанні протитуберкульозних препаратів також були проблематичними через втрату виробників, нестачу сировини для виробництва продукції та неефективні ланцюги поставок.
«Незважаючи на значний прогрес у лікуванні латентного туберкульозу, для досягнення контролю над захворюванням необхідні подальші дослідження щодо розробки більш безпечних та коротких схем лікування», – наголосили автори досліджень.
Повернутись Назад
Залиште коментар