Туберкульоз – інфекційне захворювання, викликане мікобактерією. Генітальний туберкульоз, як правило, розвивається вторинно внаслідок перенесення інфекції з первинного очагу ураження (частіше з легень, рідше з кишечника). Ураження сечових органів стоїть на першому місці серед позапухлинних форм туберкульозу.
Етіологія та патогенез
З первинного очагу при зниженні імунної резистентності організму (хронічні інфекції, стреси, недостатнє харчування і ін.) мікобактерії потрапляють до статевих органів. Інфекція поширюється переважно гематогенним шляхом, частіше при первинній дисемінації в дитинстві або в період полового дозрівання. При туберкульозному ураженні черевної порожнини збудник потрапляє на маткові труби лімфогенним або контактним шляхом.
У структурі генітального туберкульозу перше місце за частотою займає ураження маткових труб, друге – ендометрій. Рідше зустрічається туберкульоз яєчників та шийки матки, зовсім рідко – туберкульоз вагіни та зовнішніх статевих органів.
Генітальний туберкульоз часто поєднується з ураженням сечових шляхів.
Клінічна картина
Перші симптоми захворювання можуть з’явитися вже в період полового дозрівання, але в основному генітальним туберкульозом хворіють жінки 20-30 років. В рідкі випадках захворювання виявляється у пацієнток старшого віку і навіть у жінок у постменопаузі.
Генітальний туберкульоз має в основному затушковану клінічну картину з великим різноманіттям симптомів. Зниження репродуктивної функції (безпліддя) є основним, а іноді і єдиним симптомом захворювання. До причин безпліддя, частіше первинного, слід віднести ендокринні порушення, ураження маткових труб та ендометрію. Більше, ніж у половини пацієнток порушується менструальна функція: виникають аменорея (первинна та вторинна), олігоменорея, нерегулярні менструації, альгоменорея. Хронічне захворювання з переважанням ексудативного процесу обумовлює субфебрильну температуру і тягучі, тупі болі внизу живота через спаяння в малому тазу, ураження нервових закінчень, склероз судин та гіпоксію тканин внутрішніх статевих органів. До інших проявів хвороби відносять ознаки туберкульозної інтоксикації (слабкість, періодична лихоманка, нічні піт, зниження апетиту, схуднення).
У молодих пацієнток генітальний туберкульоз може початися з ознак “гострого живота”, що часто призводить до оперативних втручань у зв’язку з підозрою на гострий апендицит, позаматкову вагітність, апоплексію яєчника.
У зв’язку з відсутністю патогномонічних симптомів і затушкованістю клінічної симптоматики діагностика генітального туберкульозу ускладнена.
Для уточнення діагнозу використовують туберкулінові проби (проба Манту). Туберкулін вводять підшкірно в дозі 20 або 50 ТЕ, після чого оцінюють загальну та очагову реакції. Загальна реакція проявляється підвищенням температури тіла (більше ніж на 0,5 °C), зокрема в області шийки матки (цервікальна електротермометрія), прискоренням пульсу (більше 100 в хвилину), збільшенням кількості паличкоядерних нейтрофілів, моноцитів, зміною кількості лімфоцитів, підвищенням ШОЕ. Загальна реакція виникає незалежно від локалізації туберкульозного ураження, очагова – в його зоні. Очагова реакція проявляється з’явленням або посиленням болів внизу живота, набряком та болючістю при пальпації додатків матки. Туберкулінові проби протипоказані при активному туберкульозному процесі, цукровому діабеті, виражених порушеннях функції печінки та нирок.
Найбільш точними методами діагностики генітального туберкульозу залишаються мікробіологічні методи, що дозволяють виявити мікобактерію в тканинах. Досліджують виділення зі статевих шляхів, менструальну кров, зсіб ендометрію або змиви з порожнини матки, вміст запальних очагів тощо. Високочутливим і специфічним методом виявлення збудника є ПЛР, що дозволяє визначити участки ДНК, властиві мікобактерії туберкульозу.
Діагностиці генітального туберкульозу допомагає гістеросальпінгографія. Діагностику доповнює ультразвукове сканування органів малого тазу.
Лікування генітального туберкульозу
Лікування генітального туберкульозу, як і туберкульозу будь-якої локалізації, слід проводити в спеціалізованих установах – протитуберкульозних лікарнях, диспансерах, санаторіях. Терапія повинна бути комплексною і включати протитуберкульозну хіміотерапію, засоби підвищення захисних сил організму (відпочинок, повноцінне харчування, вітаміни), фізіотерапію, хірургічне лікування за показаннями.
В основі лікування туберкульозу лежить хіміотерапія з використанням не менше 3 препаратів. Хіміотерапію підбирають індивідуально з урахуванням форми захворювання, переносимості препарату, можливого розвитку лікарської стійкості мікобактерій туберкульозу. В комплекс лікування доцільно включати антиоксиданти (токоферол ацетат, тіосульфат натрію), імуномодулятори (метилурацил, левамізол), специфічний препарат туберкулін, вітаміни групи В, аскорбінову кислоту.
Хірургічне лікування застосовується лише за суворими показаннями (тубооваріальні запальні утворення, неефективність консервативної терапії при активному туберкульозному процесі, утворення свищів, порушення функції тазових органів, пов’язані з вираженими рубцовими змінами). Операція сама по собі не призводить до вилікування, оскільки туберкульозна інфекція залишається. Після операції слід продовжувати хіміотерапію.
Профілактика
Специфічна профілактика туберкульозу починається вже в перші дні життя з введенням вакцини БЦЖ. Ревакцинацію проводять у 7, 12 і 17 років під контролем реакції Манту. Неспецифічна профілактика передбачає проведення загальнозміцнюючих заходів, підвищення стійкості організму, поліпшення умов життя і праці.
Повернутись Назад
Залиште коментар