Лікування туберкульозу щорічно рятує мільйони життів. Проте ця терапія має серйозний побічний ефект — препарати можуть негативно впливати на роботу печінки. Нове дослідження показало: ризик такого пошкодження помітно вищий у пацієнтів, які одночасно живуть з хронічним вірусом гепатиту С. Це важливий сигнал для лікарів та пацієнтів у всьому світі.
Дослідження
Команда вчених проаналізувала дані 13 досліджень, у яких брали участь понад 3 тисячі дорослих пацієнтів з туберкульозом. Частина також мала хронічну інфекцію вірусу гепатиту С (ВГС) – захворювання, яке повільно і непомітно руйнує печінку. Дослідники порівняли, як часто у людей цих двох груп виникало лікарсько-індуковане ураження печінки (пошкодження органу через прийом препаратів).
Наявність ВГС підтверджували за допомогою лабораторних тестів, які показували сліди інфекції, або активну присутність вірусу в організмі. Пошкодження печінки визначали за аналізами крові: якщо показники ферментів різко виходили за межі норми, це вважалося тривожним сигналом.
Результат виявився однозначним. У пацієнтів з туберкульозом та ВГС проблеми з печінкою під час лікування виникали майже в 2 рази частіше, ніж у тих, хто мав лише туберкульоз. Причому найчастіше йшлося про легкі та помірні форми ураження печінки, але тенденція до більш важких ускладнень також простежувалася. Особливо високий ризик спостерігався у людей, у яких вірус гепатиту С активно розмножувався.
Висновки
Дослідники наголошують, що перед початком лікування туберкульозу важливо знати, чи є у пацієнта гепатит С. Звичайний скринінг може допомогти заздалегідь виявити ризик та скоригувати лікування. Коригування терапії означає: уважніше контролювати показники аналізів, підбирати більш «легкі» для печінки схеми терапії. Все це знижує ймовірність серйозних ускладнень.
Для пацієнтів це шанс пройти лікування безпечніше, а для системи охорони здоров’я це реальний спосіб зберегти здоров’я та життя людей, особливо в регіонах, де туберкульоз та гепатит С, як і раніше, співіснують та підсилюють один одного.
Джерело: https://link.springer.com/article/10.1186/s12879-025-12005-y