Як з’ясували вчені, в перші 24 місяці людина найвразливіша — саме стільки часу в середньому потрібно, щоб прийняти нову реальність. У цей період люди впадали у депресію і навіть намагалися звести рахунки із життям, пише Eurekalert.
Дивно, але загальнонаціональне дослідження також показало, що брати і сестри людей, які живуть з ВІЛ, також схильні до більшого ризику депресії та самогубства в порівнянні з населенням загалом.
“Люди, які живуть з ВІЛ, набагато частіше отримують діагноз депресії, приймають антидепресанти, лікуються електросудомною терапією і роблять самогубства, ніж люди з контрольної групи, особливо в перші два роки після встановлення діагнозу” – говориться у результатах дослідження, представленого на щорічному Європейському конгресі з клінічної мікробіології та інфекційних захворювань (ECCMID) у Копенгагені, Данія.
Дослідження тривало протягом 20-ти років. У ньому взяли участь близько шести тисяч людей із ВІЛ, одна чверть учасників були жінки. Середній вік – 38 років. Також в експерименті взяли участь 59 тисяч людей із негативним ВІЛ-статусом, які увійшли до контрольної групи. В аналіз також були включені брати та сестри всіх учасників (їх кількість становила близько 86 тисяч осіб).
Після ретельного аналізу вчені дійшли висновку, що у людей з ВІЛ ризик депресії та лікування за допомогою електросудомної терапії був у два рази вищим, ніж у контрольної групи. Ймовірність того, що ВІЛ-позитивні почнуть приймати антидепресанти, підвищувалася у півтора рази, а ризик спроби самогубства – у 3,5 рази.
На основі цього, вчені зробили висновок, що після встановлення діагнозу людям потрібна кваліфікована психологічна допомога. Як тим, хто дізнався про свій ВІЛ-статус, так і їх рідним та близьким.
