Бойові дії, хаос і потоки біженців створюють ідеальні умови поширення хвороб. Експерти попереджають, що вторгнення Росії в Україну може спровокувати сплеск ВІЛ та туберкульозу і звести нанівець досягнуті за десятиліття успіхи в галузі охорони здоров’я. Про те, як українці, відбиваючись від окупантів, захищають на медичному фронті, пише видання Politico.
Україна вже давно бореться із високими показниками обох захворювань. Реформи охорони здоров’я, ініційовані урядом та групами громадянського суспільства, досягли успіхів, але війна призвела до перебоїв у постачаннях АРТ та протитуберкульозних препаратів. Це, у поєднанні з поганими умовами для вимушених переселенців, що біжать з лінії фронту, створило ідеальні умови для поширення хвороб і змусило пацієнтів турбуватися про невизначене майбутнє.
«Я не можу переривати це лікування, я маю приймати його щодня, — зауважила Світлана, мешканка Дніпра, міста за 450 км на південний схід від Києва. Вона приймає антиретровірусні препарати з того часу, як у 2010 році їй поставили діагноз ВІЛ. — Ми хворі люди, і ці пігулки рятують життя. Я в паніці”.
У Світлани хвора мати, і вона сама хворіє на гепатит. Основні ліки, яких вони обоє потребують, більше не доступні в аптеках. Тепер у неї вдома є запас ліків від ВІЛ до наступного місяця, тому що лікарі почали розподіляти великі партії, щоб забезпечити пацієнтів запасами на випадок, якщо вони будуть змушені тікати або не зможуть дістатися центрів лікування СНІДу.
Здоров’я під загрозою
Близько 250 000 осіб, або 1% населення віком від 15 до 49 років, живуть із ВІЛ в Україні — це друге місце після Росії у регіоні Східної Європи та Центральної Азії. Україна також знаходиться у списку ВООЗ для спостереження за туберкульозом, де у 2020 році було зареєстровано 17 533 нових випадків. Туберкульоз з множинною лікарською стійкістю, який не піддається лікуванню звичайними ліками, є серйозною проблемою, на яку, згідно з ВООЗ, припадає близько 29% нових випадків у 2018 році.
Незважаючи на ці проблеми, Україна ухвалила програму реформи охорони здоров’я, сказав Мішель Казачкін, академічний та спеціальний радник ВООЗ у Європі. За останні два роки в країні було проведено успішні клінічні випробування пероральних препаратів проти лікарського та стійкого ТБ. Він також активно веде переговори про антиретровірусні препарати, а також реалізує програми зниження шкоди для споживачів ін’єкційних наркотиків, яких припадає близько половини всіх нових випадків ВІЛ.
Насилу досягнуті останніми роками успіхи ризикують бути зведені нанівець у лічені дні, вважає Андрій Клепіков, виконавчий директор Альянсу громадського здоров’я. Він очолює найбільшу в Україні неурядову організацію, яка орієнтована на здоров’я. Альянс розгорнув першу в країні програму заміни опіоїдів, ключову роль у позбавленні споживачів від вуличних наркотиків та відмови від спільного використання голок – основного шляху поширення ВІЛ – у системи охорони здоров’я та соціальних служб.
Найнагальніша проблема, що стоїть перед чиновниками та активістами, які працюють у сфері охорони здоров’я, полягає у забезпеченні того, щоб пацієнти, які живуть із хворобою, могли отримати необхідні їм ліки.
У Дніпрі в місцевому центрі лікування СНІДу антиретровірусних препаратів вистачає приблизно на сім місяців, каже Ірина Божко, яка виконує обов’язки директора громадської організації «Синергія душі», яка надає психосоціальну підтримку пацієнтам із ВІЛ та опіоїдною замісною терапією. Але тепер лікарі центру справляються з потоком до 20 нових клієнтів на одного лікаря щодня, оскільки вимушені переселенці тікають від тяжких боїв у Харкові та інших містах.
З аналогічними проблемами стикаються хворі на туберкульоз.
У країні достатньо ліків, щоби протриматися рік, сказала Лучика Дітіу, виконавчий директор групи громадської охорони здоров’я Партнерство «Зупинити туберкульоз». Але немає жодних гарантій, що склади, де зберігаються ліки, не будуть розбомблені. І якщо пацієнти в хаосі війни перервуть лікування, вони ризикують знову захворіти і навіть захворіти на важковиліковний лікарсько-стійкий туберкульоз.
Укриття протягом тривалого періоду часу в закритих приміщеннях, таких як підвали або бомбосховища, також прискорює поширення хвороби.
«Проблема в тому, що людям стане гірше і вони передадуть це оточуючим. І зараз, у нинішній ситуації — за такого стресу, страху та нестачі їжі — заразитися туберкульозом дуже легко», — наголошує Дітіу.
Війни з наркотиками
Якщо більшість порушень інфраструктури охорони здоров’я є побічними збитками, викликаними невиборчими бомбардуваннями, то деякі з них можуть стати навмисною політикою, підживлюваною антипатією Росії до підходів до суспільної охорони здоров’я, які вона вважає політично підозрілими та пов’язаними із Заходом.
Метою може стати українська програма зниження шкоди, яка включає обмін шприців для наркоманів, експрес-тестування на ВІЛ та опіоїдну замісну терапію.
За словами Антона Басенка, керівника програми Європейської групи з лікування СНІДу, програма змогла знизити рівень ВІЛ-інфекції серед молодих споживачів наркотиків, особливо вразливої групи населення, удесятеро.
Басенко, який народився в Україні і зараз живе в Бельгії, був одним із перших, хто розпочав замісну опіоїдну терапію. Пристрастившись до героїну у 16 років, він зміг отримати доступ до замісної терапії опіоїдами, коли йому було 24 роки, — одним із перших у країні, хто пройшов лікування. Він вважає, що програма разом із антиретровірусними препаратами врятувала йому життя.
Басенко зазначає, що Росія — єдина країна в регіоні, де ВІЛ-інфекція все ще зростає, — рішуче виступає проти програми, яка, на її думку, йде врозріз із традиційними російськими цінностями і дає можливість впливати на НУО, що підтримуються Заходом.
Коли Росія вторглася на схід України та анексувала Кримський півострів у 2014 році, офіційні особи заборонили місцеві програми замісної терапії опіоїдами та навіть організували публічне спалювання ліків. За даними ООН, це рішення призвело до 100 смертей від самогубств, передозувань або ускладнень, пов’язаних із ВІЛ та туберкульозом. протягом наступного року.
Куленепробивна допомога
Наразі борцям за громадське здоров’я в Україні доводиться виживати. Один із двох основних вітчизняних заводів із виробництва метадону у Харкові більше не працює. Коли Альянс громадського здоров’я спробував організувати розподіл запасів зі складів та іншої фабрики в Одесі, на березі Чорного моря, у МОЗ заявили, що це неможливо, тому що вони не можуть організувати озброєну охорону, потрібну за законом для перевезення наркотиків.
“Більшість регіонів вже знаходяться під вогнем і в них закінчилися ліки для лікування або їх запаси вже обмежені”, – сказав Павло Скала, заступник директора Альянсу, який координує операції з офісу організації в Києві.
Проте організація знайшла нове застосування спеціальним бронеавтомобілям, призначеним для перевезення метадону, в інноваційному проекті, який пропонує замісну терапію клієнтам у важкодоступних районах. Підтримуваний США проект так і не встиг запуститися, але з водіями-добровольцями фургони евакуювали обложених мирних жителів, які застрягли в містах під Києвом, таких як Ірпінь, Буча та Пуща-Водиця, які несуть на собі основний тягар російської атаки на столицю України. “Вони їдуть у небезпечні місця і евакуюють звідти людей”, – сказав Скала.
Мобільні клініки, які раніше курсували за фіксованими маршрутами, пропонуючи послуги з тестування на ВІЛ та туберкульозу, консультування та профілактики, також були перепрофільовані для використання у військових цілях. Парк із 16 автобусів, закуплених на кошти Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією, які очікували на введення в експлуатацію для нових маршрутів у Київській області, тепер везуть допомогу з польського кордону.
“Вперше за всю історію Глобального фонду в Європі ми стикаємося з цими проблемами, стресом, гуманітарною кризою та нестачею матеріалів”, – говорить Павло Скала. – Ми робимо історію тут».
Залиште коментар