Благодійна організація «Фонд профілактики хімічних залежностей та СНІДу»
На головну / Про ВІЛ
ВІЛ-інфекція – це хронічне інфекційне захворювання, яке виникає внаслідок інфікування людини Вірусом Імунодефіциту Людини (ВІЛ).
Вірус імунодефіциту людини – це вірус сімейства ретровірусів (Retroviridae), родом лентивірус (Lentivirus), назва Lentivirus походить від латинського слова lente – повільний. Для цього типу вірусів характерна повільна і неоднакова швидкість розвитку інфекційного процесу та тривалий інкубаційний період.
ВІЛ інфікує наступі клітини людського організму (так звані клітини-мішені):
Проникнення вірусу в імунні клітини блокує їх основну функцію — сприйняття сигналів від клітин про небезпеку. А внутрішньоклітинне розмноження ВІЛ призводить до загибелі уражених клітин, в т.ч. і до руйнування імунної системи, що спричиняє розвиток різних опортуністичних інфекцій та новоутворень в організмі ВІЛ-інфікованого.
Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) – комплекс захворювань, які розвиваються внаслідок руйнування вірусом імунодефіциту людини імунної системи.
СНІД є кінцевою стадією ВІЛ -інфекції, при якій ураження імунної системи людини доходить до такого рівня, коли організм не в змозі чинити опір будь-яким видам інфекцій.
Передається ВІЛ виключно від інфікованої людини до здорової людини контактним шляхом через потрапляння біологічних рідин ВІЛ-інфікованого, в яких міститься найбільша концентрація ВІЛ на слизові оболонки здорової людини, або безпосередньо в кровоток здорової людини. Передача вірусу відбувається за умови відсутності належного лікування людини, яка живе з ВІЛ.
В Україні наразі переважає статевий (вагінальний, оральний, анальний) шлях передачі ВІЛ від інфікованого партнера здоровому партнеру. Адже у спермі, чоловічих та жіночих секретах знаходиться велика концентрація вірусу.
Зверніть увагу, ризик передачі ВІЛ підвищується при наявності запальних процесів, ерозії шийки матки та захворювань, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ). Більше того, супутні інфекції найчастіше пов’язані з розвитком різних утворень, які порушують цілісність слизової статевих органів (тріщини, виразки і т.п.) і таким чином допомагають ВІЛ вільно проникати в клітини організму.
Анальний незахищений статевий акт несе найбільшу загрозу в контексті інфікування ВІЛ, адже пряма кишка має тонкий шар епітелію та доволі вузька. Саме тому, практично у всіх випадках цей вид статевого акту супроводжується високим рівнем травматизації. А вже через пошкоджену слизову оболонку, ВІЛ досить швидко проникає в організм людини. Анальний статевий акт має високий ризик інфікування як для пасивного так і для активного партнера.
Вагінальний незахищений статевий акт займає друге місце за ризиком інфікування ВІЛ після анального. При цьому ймовірність інфікування жінки від чоловіка значно вища, ніж чоловіка від жінки. Дана ситуація зумовлена тим, що при незахищеному статевому акті в організм жінки потрапляє велика кількість вірусу, що накопичується в спермі чоловіка. Більше того, площа поверхні через яку вірус може проникнути всередину організму у жінки значно більша. Також в спермі концентрація ВІЛ значно вища, ніж у секреції піхви.
Оральний (феляція, кунілінгус та анілінгус) незахищений статевий акт несе суттєво меншу загрозу в контексті інфікування ВІЛ. Та не варто ці відносини вважати безпечними ‒ описані достовірні випадки інфікування орального партнера. Варто наголосити, що в процесі орального статевого акту існує більша вірогідність інфікування такими хворобами, як гепатит (А чи В), сифіліс, кондилома, гонорея чи герпес.
Парентеральний – шлях передачі ВІЛ при якому інфікування відбувається при безпосередньому контакті з кров’ю людини, яка живе з ВІЛ.
Найпоширеніший варіант передачі – через нестерильні шприци та медичний інструментарій, які використовуються повторно при проведенні внутрішньовенних ін’єкцій. Особливо високий ризик передачі ВІЛ таким шляхом для споживачів ін’єкційних наркотиків, під час спільного використання шприців і голок.
Також вірогідним є інфікування під час переливання крові, якщо порушена методика перевірки донорської крові. Але варто зазначити, що Законом України «Про донорство крові та її компонентів» статтею 18 законодавчо закріплено забезпечення безпеки та якості донорської крові, її компонентів та виготовлюваних з них препаратів. А статтею 20 цього ж закону передбачено відповідальність за порушення прав донорів, порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації та застосування донорської крові, її компонентів та препаратів. Особи, винні у порушенні встановлених цим Законом норм, несуть встановлену законодавством дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну відповідальність.
Ризик інфікування парентеральним шляхом також існує для медичних працівників, які контактують з ВІЛ-інфікованим матеріалом.
Передача ВІЛ від інфікованої матері до дитини може відбуватися вертикальним (під час вагітності (через плаценту) та пологів (під час проходження через родові шляхи інфікованої матері)) і горизонтальним (при годуванні грудьми або зцідженим грудним молоком) шляхами.
Величина ризику інфікування залежить від рівня організації медичного спостереження та лікування жінки під час вагітності та пологів.
Спільному побуті та посуді
У лазні та сауні
Під час поцілунків
Обіймах та рукостисканні
При чханні та кашлі
Через поручні, дверні ручки, столи, стільці
При укусах комарів чи інших комах
1. У ВІЛ відсутні специфічні, характерні лише для даного вірусу клінічні ознаки. А це означає, що будь-які симптоми ВІЛ можуть бути схожі на симптоми інших захворювань.
Неможливо визначити, чи є конкретний симптом ознакою ВІЛ, не знаючи результатів аналізу на ВІЛ.
2. Протягом декількох перших тижнів після інфікування у людини може не з’явитися жодних симптомів, або ж може розвинутися грипоподібна хвороба, включаючи лихоманку, головний біль, висип або біль в горлі. Це називається гострим ретровірусним синдромом, і це природна відповідь організму на наявність ВІЛ-інфекції в організмі.
3. Загалом симптоми ВІЛ різняться залежно від стадії інфікування. Від моменту інфікування до появи первинної ВІЛ-інфекції зазвичай проходить 2-4 тижні, в окремих випадках період може бути тривалішим і сягати до 10 –ти місяців.
4. Вважається, що наявність виразної клінічної симптоматики та її тривалість понад 2 тижні свідчать про прискорений (до 3-х років) розвиток СНІДу.
Симптоми первинної стадії ВІЛ-інфекції можуть бути наступними:
Пам`ятайте: Якщо ж у вас спостерігається хворобливий стан, особливо якщо він не проходить протягом 1-2 тижнів – варто обов’язково звернутися до сімейного лікаря, незалежно від передбачуваної вами причини симптомів!
Не займайтесь самолікуванням – зверніться до свого сімейного лікаря!
Протягом перших тижнів після інфікування, коли людина вже може мати симптоми первинної ВІЛ-інфекції, тести на визначення антитіл до ВІЛ все ще можуть бути негативним, адже людина може перебувати в так званому “періоді вікна”.
Період вікна – це одна зі стадій ВІЛ-інфекції, що характеризується проміжком часу від інфікування до появи в крові антитіл до ВІЛ.
З багаторічної історії дослідження ВІЛ, в тих випадках, коли можна було точно встановити час інфікування (наприклад, при переливанні інфікованої крові або в разі професійного інфікування медпрацівника) появу антитіл до ВІЛ зафіксовано через 3-12 тижні після інфікування. Вважається, що в 95% людей поява антитіл до ВІЛ відбувається протягом 6-ти місяців після інфікування. Найдовшим з усіх відомих «періодів вікна» був період тривалістю в 11 місяців – у медичного працівника із США.
