Сучасні противірусні препарати дозволяють здебільшого повністю усунути вірус гепатиту С. На перший погляд це може означати остаточне вирішення проблеми. Однак результати нового дослідження показують, що для людей з ВІЛ-статусом ситуація складніша: навіть після успішного лікування ризик раку печінки залишається, хоч і поступово знижується.
У центрі уваги дослідників опинилася гепатоцелюлярна карцинома (ГЦК) — найпоширеніша злоякісна пухлина печінки. Найбільшу вразливість перед ГЦК демонструють люди із коінфекцією ВІЛ та гепатиту С (ВГС). Це відбувається тому, що у них ураження печінки прогресує швидше і спочатку супроводжується вищим онкологічним ризиком.
Вчені проаналізували дані майже 4 тисяч пацієнтів із Північної Америки та Європи. Усі учасники жили з ВІЛ, раніше не проходили лікування гепатиту С та вже мали серйозні пошкодження печінки – виражений фіброз чи цироз.
У процесі дослідження більшість учасників успішно позбулися ВГС, і дослідники кілька років спостерігали, що відбувалося далі.
З’ясувалося, що ризик раку печінки дійсно залишається, але він не постійний. У перші роки після лікування він найвищий, потім рік у рік помітно зменшується. За 6 років спостереження рак печінки розвинувся приблизно у 2-3 осіб зі 100. При цьому у людей з цирозом ризик був вищим, ніж у тих, у кого пошкодження печінки ще не дійшло до найважчої стадії.
Особливо показово, що після 3 років без вірусу ймовірність раку знижується до рівня, при якому постійні дорогі обстеження можуть бути не так виправдані. Але в перші роки регулярне спостереження відіграє вирішальну роль – саме тоді виявляється більшість випадків.
Дослідники підкреслюють, що лікування гепатиту С — величезний крок уперед, але не фінальна точка, особливо для людей з ВІЛ та пошкодженою печінкою. Раннє та регулярне спостереження після лікування допомагає вчасно помітити небезпечні зміни та врятувати життя.
Джерело: https://academic.oup.com/cid/advance-article/doi/10.1093/cid/ciaf635/8327002?login=false