Благодійна організація «Фонд профілактики хімічних залежностей та СНІДу»

БЛАГОДІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ
ФОНД ПРОФІЛАКТИКИ ХІМІЧНИХ ЗАЛЕЖНОСТЕЙ ТА СНІДУ
БЛАГОДІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ
ФОНД ПРОФІЛАКТИКИ ХІМІЧНИХ ЗАЛЕЖНОСТЕЙ ТА СНІДУ
з питань туберкульозу
з питань ВІЛ/СНІД
з питань туберкульозу
з питань ВІЛ/СНІД
Потрібна допомога
Ми завжди раді вам допомогти
з питань туберкульозу
з питань ВІЛ/СНІД

У чому різниця між ВІЛ-1 та ВІЛ-2?

Вперше СНІД було описано у 1981 році, але його походження було невідоме. Вченим знадобилося кілька років, щоб зрозуміти причини цього стану: у 1983 році було виявлено ВІЛ-1, а через 2 роки – ВІЛ-2.

Обидва віруси спричиняють СНІД, якщо їх не лікувати, і мають схожі шляхи передачі. Але ВІЛ-1 легше поширюється і з більшою ймовірністю викликає захворювання. Між вірусами також існують відмінності у діагностиці та лікуванні. І наявність одного вірусу не забезпечує захисту від іншого.

Відмінності між вірусами

ВІЛ-1 та ВІЛ-2 мають різне географічне поширення. ВІЛ-1 зустрічається у всьому світі і є причиною 95% інфекцій. ВІЛ-2 більш обмежений. Спочатку він був виявлений у Західній Африці, тепер його можна зустріти у США, Індії, Португалії, Франції, Бельгії, Іспанії, Бразилії, деяких частинах Східної Азії та Карибського басейну.

Крім цього, віруси мають очевидні генетичні відмінності.

Подвійна інфекція ВІЛ

Подвійна інфекція ВІЛ виникає, коли людина має і ВІЛ-1, і ВІЛ-2. Подвійне інфікування можливе, оскільки один тип вірусу не виключає можливість інфікування іншим. Даних про таких пацієнтів не так багато (у світі зафіксовано близько 1 млн осіб), частково тому, що ВІЛ-2 не дуже поширений, а також через те, що важко діагностувати одразу обидва типи вірусів.

Відмінності в імунній відповіді

Оскільки ВІЛ-1 та ВІЛ-2 є різними типами вірусу, імунна система людини реагує на них по-різному. Інфекція ВІЛ-2 призводить до більш сильної та ефективної імунної відповіді, а ВІЛ-1, навпаки, легше уникає імунної системи.

Загалом організм людини успішніше бореться з ВІЛ-2, ніж із ВІЛ-1. Люди з ВІЛ-2 мають нижче вірусне навантаження за відсутності належного лікування антиретровірусною терапією. Згідно з результатами дослідження, середнє навантаження у пацієнтів з ВІЛ-1 приблизно в 30 разів вище, ніж у пацієнтів із ВІЛ-2, незалежно від того, як довго вони живуть з вірусом.

Більш високе вірусне навантаження полегшує розповсюдження ВІЛ-1 через проникаючий статевий акт без презервативу та нестерильний ін’єкційний інструментарій. Також підвищується можливість передачі вірусу від матері до дитини.

Ризик передачі ВІЛ-2 при гетеросексуальному статевому контакті набагато нижчий (у 5-10 разів), ніж ВІЛ-1. Аналогічна ситуація і щодо вертикальної передачі ВІЛ: 0-4% проти 15-40%.

Як показує статистика, за останні три десятиліття кількість випадків ВІЛ-2 знизилася, але ВІЛ-1 продовжує активно поширюватися: щорічно реєструється близько 1,5 млн нових інфекцій.

Відмінності у симптомах

Вірулентність – це здатність вірусу викликати захворювання. ВІЛ-1 більш вірулентний, ніж ВІЛ-2. Безсимптомна стадія ВІЛ-1 може тривати до 10 років. Без лікування ВІЛ-1 прогресує швидше, ніж ВІЛ-2 і як тільки з’являються симптоми, вони можуть швидко призвести до СНІДу.

У людей із ВІЛ-2 безсимптомна стадія може тривати понад 20 років без лікування. Спочатку таких людей вважали елітними контролерами (невелика група людей, інфікованих вірусом ВІЛ, які можуть протягом тривалого часу підтримувати надзвичайно низький рівень вірусу в організмі або навіть повністю невизначуване вірусне навантаження (менше ніж 50 копій/мл) без прийому антиретровірусної терапії (АРТ). Хоча надалі ця версія була спростована, серед пацієнтів з ВІЛ-2 все ж таки елітні контролери зустрічаються набагато частіше, ніж серед пацієнтів з ВІЛ-1 (9% проти 0,2%).

Важливо відзначити, що як тільки симптоми інфекції починають розвиватися, вони ідентичні як при ВІЛ-1 так і при ВІЛ-2.

Діагностика

Організм має різні реакції антитіл на ВІЛ-1 та ВІЛ-2. Діагностичні тести дозволяють перевірити наявність цих антитіл та визначити тип вірусу.

Лікування

ВІЛ-1 лікується комбінацією із 2-3 препаратів, взятих із шести різних класів ліків.

ВІЛ-2 зазвичай лікують нуклеозидними/нуклеотидними інгібіторами зворотної транскриптази та інгібіторами інтегрази. Однак ВІЛ-2 стійкий до ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази, деяких інгібіторів протеази та енфувіртиду, інгібітора злиття.

Важливо відзначити, що тести на вірусне навантаження ВІЛ-1 не працюють для ВІЛ-2.

Перспективи для людей з ВІЛ-1 та ВІЛ-2

Як показують численні дослідження, при ефективному лікуванні люди, які живуть із ВІЛ (незалежно від типу вірусу), зазвичай мають таку ж тривалість життя, як і ті, хто не має ВІЛ.

Джерело: https://www.thebody.com/article/hiv-1-vs-hiv-2

Повернутись Назад

Залиште коментар

Ваш e-mail (не публікується).