Благодійна організація «Фонд профілактики хімічних залежностей та СНІДу»

БЛАГОДІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ
ФОНД ПРОФІЛАКТИКИ ХІМІЧНИХ ЗАЛЕЖНОСТЕЙ ТА СНІДУ
БЛАГОДІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ
ФОНД ПРОФІЛАКТИКИ ХІМІЧНИХ ЗАЛЕЖНОСТЕЙ ТА СНІДУ
з питань туберкульозу
з питань ВІЛ/СНІД
з питань туберкульозу
з питань ВІЛ/СНІД
Потрібна допомога
Ми завжди раді вам допомогти
з питань туберкульозу
з питань ВІЛ/СНІД

ВІЛ / СНІД і права людини у дії

У всьому світі продовжуються порушення прав людини в контексті профілактики, лікування, і наукових досліджень в області СНІДу. Ці порушення особливо стосуються людей, зачеплених епідемією, – ВІЛ-позитивних і їх близьких, а також уразливих груп. Уразливі групи до ВІЛ/СНІДу – це люди, які мають підвищену вірогідність увійти до небезпечного контакту з ВІЛ-інфекцією і/або, мають вірогідність особливо постраждати від тяжких наслідків ВІЛ/СНІДу. Уразливість створюється цілим рядом економічних, культурних, соціальних чинників, таких як бідність, безправ’я, дискримінація, вороже ставлення суспільства, відсутність доступу до інформації, медичної, соціальної і психологічної допомоги. Це все наше суспільство. В усіх країнах є люди, сім’ї і співтовариства, найуразливіші до ВІЛ/СНІДу (споживачі наркотиків, мігранти і біженці, секс-працівники, геї, хворі на гемофілію, ув’язнені, медперсонал та ін.).

Правова захищеність пацієнта базується на основі Конституції України,  Міжнародній конвенції про права людини, Законів України „Про охорону праці”,  “Основи законодавства України по охороні здоров’я”. „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, „Про запобігання розповсюдженню синдрому імунодефіциту (СНІД) і соціальному захисті населення”.

Дискримінаційні закони по відношенню до людей, що живуть з ВІЛ/СНІД, відсутні. Але в Україні часто порушуються права людини. Відомі численні факти порушення положень Закону України “Про попередження зараження синдромом придбаного імунодефіциту і соціальний захист населення”, особливо частини, де мова йде про права людини з ВІЛ, і про збереження таємниці діагнозу.

Факт інфікування іноді розголошується медперсоналом і навіть посадовими особами, які у зв’язку із службовим положенням повинні бути на варті цього Закону. Багато хто не знайомий з правовими документами і цим Законом. Це породжує їх безвідповідальне відношення до збереження таємниці діагнозу і, негативно впливає на життя людей, які живуть з ВІЛ/СНІД.

Нерідкі випадки цькування ВІЛ-інфікованих і членів їх сімей, необґрунтовані звільнення і відмова в прийомі на роботу. Ті люди, що оточують ВІЛ-інфікованих, прагнуть уникати яких-небудь контактів з ними, і, як наслідок, розрив соціальних зв’язків, вимушена зміна місця роботи і проживання. Окрім цього, у інфікованих великі психологічні проблеми: страх смерті, втрата сенсу життя, самозвинувачення, депресія, відчуття самоти і приреченості. Внаслідок пригніченого психічного стану людина часто не знаходить у себе сил боротися з життєвими труднощами, а відчуття самоти і соціальної ізоляції заважають їй звернутися за допомогою до інших.

ВІЛ-інфікована людина емоційно проходить через стани: шоку, заперечення, провини, страху, гніву, печалі, пошуку згоди з собою, ухвалення ситуації і упокорювання. Соціальні зміни в сім’ї, суспільстві – міжособові конфлікти, економічні проблеми впливають на людину і викликають нервове перенапруження, що приводить не тільки до виникнення захворювань, але до пролонгації (прогресу) первинної хвороби.

Тому побоювання, що конфіденційність може бути порушена, служить однією з найважливіших причин, із-за якої ВІЛ-інфіковані і особи, що піддаються ризику зараження, не звертаються у відповідні служби, і це є причиною неповних статистичних даних і зростання захворюваності.

На сьогодні в Україні відсутній єдиний механізм забезпечення гарантії конфіденційності діагнозу.

У статті 4 Закону “Про попередження зараження СНІДом і соціальний захист населення” зазначено: Держава гарантує: доступність, якість, ефективність медичного огляду, зокрема анонімного, з наданням попередньої і подальшої консультативної допомоги. Стаття 7 додатково підкреслює: “медичний огляд здійснюється добровільно”.

Разом з тим, щоденна практика свідчить, що дана медична послуга, в повному об’ємі, не доступна для будь-якого громадянина з багатьох причин. Відсутність і важкодоступність анонімних, добровільних і конфіденційних служб консультування і тестування також служить причиною того, що люди не звертаються із-за боязні наслідків позитивного результату тестування і страху перед обстеженням. Внаслідок цього: невчасна діагностика і лікування хвороби, зниження її виявлення і спотворення статистичних даних, тобто епідемія набирає силу.

Практично кожен ВІЛ-інфікований зіткнувся з численними проблемами, пов’язаними з отриманням медичної допомоги, навіть в екстрених випадках. Часто це була відмова лікарів допомогти хворому після того, як вони дізнавалися про його/її статус, або ж різка зміна відношення, дискримінація пацієнта саме за цією ознакою. ВІЛ-інфіковані частіше попереджають лікарів про свій статус, не дивлячись на свідомо негативну реакцію і складнощі. Однак за Законом попереджати медперсонал не обов’язково, тому що лікар і медсестра, згідно законодавства, повинні вживати заходів обережності й профілактики з будь-яким своїм пацієнтом, як явно інфікованим.

І консультування в Україні, пов’язане з тестуванням, проводиться не повсюдно, часто на низькому рівні. Кваліфіковану допомогу і якісне консультування з питань ВІЛ- інфекції можливо одержати винятково тільки в кабінетах довіри центрів СНІДу. А їх дуже мало й більшості населення вони недоступні, тому що багато ВІЛ-інфікованих живуть у невеликих містах і селах. Сьогодні, по опитуванню ВІЛ- інфікованих, вони віддають перевагу лікуватися самим, чим іти до лікарів-непрофесіоналів, розголошувати свій статус, про який, особливо в маленьких містах, через день буде знати кожний житель; довіряти лікарям, що не розуміються в проблемі, що не володіють ситуацією й інформацією про захворювання й методи лікування. Частково це пов’язано з тим, що небагато інфікованих зустрічаються із серйозними проблемами зі здоров’ям, епідемія в Україні усе ще перебуває на ранніх стадіях.

СНІД-центр та інфекційні лікарні залишаються тими небагатьма місцями, куди інфікований може звернутися й знайти розуміння, підтримку й реальну медичну допомогу. Зустрічаються рідкі випадки співчутливого відношення й професіоналізму серед звичайних лікарів і ґрунтуються винятково на власній ініціативі лікаря.

У жіночих консультаціях відсутня система профілактичного консультування для молодих жінок (потенційних матерів). Не налагоджено загальнодоступне, анонімне, безкоштовне тестування з метою своєчасного виявлення антитіл до ВІЛ, особливо в період планування вагітності і в першому триместрі. Внаслідок цього жінка не може прийняти розумне рішення щодо доцільності збереження вагітності, і при необхідності, своєчасно отримати превентивне лікування з метою попередження вертикальної передачі ВІЛ від матері до дитини.  Існує обмежена доступність лікувальних препаратів для профілактичного (превентивного і комбінованого лікування, лікування опортуністичних захворювань), а також дослідження рівня вірусного навантаження і функцій імунітету., яка для більшості людей з ВІЛ позбавляє права не тільки на нормальний рівень фізичного і психічного здоров’я, але і права на життя. Нагадаю плачевну цифру статистики: в Україні 95% ВІЛ-інфікованих живуть далеко за межею бідності. Навіть вітаміни і повноцінне харчування дозволити собі можуть не всі. Відсутня система соціальної реабілітації людей, що живуть з ВІЛ/СНІД. Людей з ВІЛ+ незаконно звільняють з роботи, багато хто змушений переїздити на нове місце проживання, а там у зв’язку з відсутністю реєстрації недоступні соціальні і медичні послуги. Спроба створити сім’ю фактично прирівнюється до кримінального злочину. Згідно національному законодавству кожному інфікованому при реєстрації повідомляється про кримінальну відповідальність за навмисне розповсюдження ВІЛ-інфекції, і він підписує спеціальний документ, який підтверджує його інформованість з цього питання. Відповідно, можливість створення сім’ї з неінфікованим партнером відпадає автоматично. Зустрічалися випадки, коли ЛЖВ (люди, що живуть з ВІЛ/СНІД), що має незараженого партнера, притягувався до кримінальної відповідальності навіть без будь яких претензій з боку партнера, тільки тому, що інформація про його/її статус пересилалася з місцевої поліклініки в місцеві правоохоронні органи. Багато молодих людей із цього приводу впадали в депресію і намагалися накласти на себе руки саме тому, що вважали, що їх життя закінчене. Всі і ЛЖВ, і їх сім’ї гостро потребують безкоштовної психологічної допомоги, консультацій юриста, що спеціалізується з питань захисту саме ВІЛ-інфікованих, здатного не тільки допомогти порадою при оформленні грошової допомоги, але і захистити при необхідності права інфікованого, пояснити йому, як, наприклад поводитися при контакті з представниками правоохоронних органів і ін.; в групах самодопомоги, в яких вони мали б можливість зустрічатися з такими ж людьми і обговорювати насущні проблеми, ділитися придбаним досвідом, відчувати психологічну підтримку.

Вкрай недостатня соціальна і медична допомога ВІЛ-інфікованим дітям. Існує наступний документ – Постанова Кабінету Міністрів № 1051 від 10.07.98г. “Про розмір щомісячної державної допомоги дітям до 16 років, інфікованих вірусом імунодефіциту людини або хворим СНІД”, згідно якої “щомісячна грошова допомога дитині складає 34 гривні” (приблизно 6 доларів США).

Сьогодні в Україні дуже мало ВІЛ-позитивних дітей, що живуть в сім’ях, відвідують позашкільні установи і школи: батьки бояться втрати конфіденційності і/або нанесення шкоди здоров’ю дитини. Часто зустрічається, що ВІЛ-позитивній дитині посадові особи, покликані захищати і поважати права людини, забороняють відвідувати школу і дитячі садки. Зараз в Україні діти, народжені ВІЛ-інфікованими жінками і позбавлені батьківської опіки, знаходяться або в будинках дитини (Одеса, Дніпропетровськ, Черкаси), або в інфекційному або соматичному стаціонарі (за відсутності спеціалізованих груп в будинках дитини), і лише незначний відсоток проживає з родичами. Відсутність батьківської опіки (державна опіка) пов’язана з серйозними чинниками ризику для якості життя дитини: висока смертність, зростання числа випадків інвалідності і емоційних травм, відсутність і втрата сімейних зв’язків і т.п.

Із-за низької інформованості населення про захворювання, відсутності системи формування навиків безпечної статевої поведінки, низької роботи соціально-інформаційних служб, надання часто недостовірної, суперечливої, упередженої інформації значна частина населення України відчуває страх і дискомфорт при контакті з ВІЛ-інфікованими, як дорослими, так і дітьми. На жаль, це певною мірою стосується і деяких медичних працівників, не проінформованих належним чином, що негативно позначається на якості обслуговування людей, що живуть з ВІЛ/СНІД, тобто на якості їх життя. І скільки б молодих людей, будучи інформованими ще в школі про безпечнішу статеву поведінку, уникнули б інфекції… І якби лікарі або хто-небудь ще після виявлення ВІЛ, забезпечував пацієнтів достатньою інформацією, у тому числі і друкарськими матеріалами, їм і їх близьким було б набагато легше справитися з цим потрясінням і налагодити нове життя. Права людини в нашій державі не повинні бути просто словами і фразами з документів. Підтверджено фактами з життя, що коли захищені права людини, інфікується менше число людей, а люди з ВІЛ і СНІДом і їх сім’ї успішніше справляються з труднощами. І дотримання прав дає можливість без дискримінації вести гідне ЛЮДИНИ життя, приносити користь суспільству, допомагати тим, що потрапили в біду, запобігаючи негативній дії чуток про ВІЛ-інфекцію на суспільство. Необхідно, щоб основні права знаходилися в постійному розвитку, активно застосовувалися і тим самим зберігали свою актуальність в складних умовах сучасного світу.

Всі ми уразливі і знаходимося в середовищі ризику інфікування. Про це треба пам’ятати!

  • Тому треба виховувати у всіх людей повагу до прав один одного, щоб кожен поводився з іншими так, як хотів би, щоб поводилися з ним/нею.
  • Допомагати людям долати страх, неуцтво і забобони, що примушують їх порушувати права інших.
  • Забезпечувати кожній людині доступ до освіти, достовірної інформації, соціальної, медичної і психологічної допомоги.
  • Підтримувати і захищати людей, чиї права під загрозою або порушуються.

А від уряду потрібно дати людям, що живуть з ВІЛ, можливість зберегти оптимальний рівень здоров’я, можливість вчитися, працювати і самим забезпечувати себе, допомагаючи їм соціально адаптуватися і реально захищаючи їх невід’ємні права, забезпечити населення України антиретровірусними і для лікування опортуністичних інфекцій препаратами, забезпечити кваліфіковану допомогу в спеціалізованих СНІД-центрах.

 Цим уряд виконає своє основне завдання – завдання розвитку і зміцнення української нації і держави.

Повернутись Назад
About Admin 729 Articles
Врач-консультант Национальной линии по вопросам ВИЧ/ТБ

Залиште коментар

Ваш e-mail (не публікується).