Сучасні методи лікування дозволили перетворити ВІЛ на хронічний стан, який можна ефективно контролювати за допомогою терапії. Однак, як показав новий огляд наукових досліджень, серйозною перешкодою у боротьбі з інфекцією, як і раніше, залишається стигматизація людей, які живуть з ВІЛ. На думку авторів роботи, негативне ставлення суспільства впливає практично на всі етапи медичної допомоги – від тестування до довгострокового лікування.
Дослідження було присвячено аналізу різних форм стигми, пов’язаних із ВІЛ, та їх впливу на здоров’я пацієнтів. Автори розглянули дані популяційних досліджень, теоретичних моделей та систематичних оглядів, приділивши особливу увагу країнам Африки на південь від Сахари та Танзанії. В роботі вивчалися прояви соціальної дискримінації, страх негативного відношення оточуючих, внутрішнє відчуття сорому у пацієнтів, а також інституційні бар’єри у системі охорони здоров’я.
Результати показали, що стигматизація суттєво знижує готовність людей проходити тестування на ВІЛ. Багато хто побоюється розкриття свого статусу, засудження з боку суспільства та соціальної ізоляції. Після встановлення діагнозу негативні установки нерідко призводять до затримки початку антиретровірусної терапії (АРТ), пропусків прийому препаратів та відмови від подальшого медичного спостереження. Дослідження постійно показують, що стигма корелює з нижчими показниками добровільного тестування на ВІЛ.
Також вчені виявили вплив стигми на доступ до лікування ВІЛ. Люди з нещодавно діагностованим ВІЛ можуть відкладати початок АРТ, уникати повторних відвідувань клінік для подальшого спостереження та отримання ліків, звертатися по допомогу далеко від своїх спільнот або повністю уникати медичних послуг. Страх розкриття інформації, очікувана дискримінація та внутрішній сором можуть зробити довічне лікування психологічно непосильним.
Дослідники також відзначають зв’язок між внутрішньою стигматизацією та погіршенням психологічного стану пацієнтів. Люди, які відчувають сором через діагноз, частіше стикаються з депресією і менш впевнено контролюють своє здоров’я. Додаткові труднощі виникають у випадках дискримінації з боку медичних закладів, що може погіршувати взаємодію між пацієнтами та фахівцями. Стигма, зв’язана з охороною здоров’я, напряму пов’язана зі зниженням утримання пацієнтів у медичних закладах та зниженням прихильності до АРТ.
Дослідження показали, що у людей, які живуть з ВІЛ і відчувають помірний або високий ступінь стигми, ймовірність затримки початку АРТ, переривання лікування та втрати зв’язку з програмою лікування приблизно в 1,5-2 рази вище порівняно з тими, хто повідомляє про нижчий рівень стигми. Особливо вразливими виявляються групи населення, які стикаються з кількома формами соціальної дискримінації. Це посилює нерівність у доступі до лікування та знижує ймовірність успішного контролю вірусного навантаження.
Автори нагадують, що міжнародна мета ЮНЕЙДС «95-95-95» передбачає, що 95% людей з ВІЛ знають про свій статус, 95% діагностованих отримують терапію і 95% тих, хто проходить лікування, досягають пригнічення вірусу. Згідно з висновками огляду, cтигматизація залишається одним із ключових факторів, що ускладнюють досягнення цих показників та впливають на ефективність боротьби з епідемією в цілому.