11 років законодавство у сфері протидії ВІЛ-інфекції і СНІДу залишалось без змін. !1 грудня, у Всесвітній день боротьби з ВІЛ/СНІД, у Раді зареєстрували два проєкти, які пропонують оновити старі системи діагностики та організації медичної допомоги людям із ВІЛ-позитивним статусом в Україні”, – розповідає Лада Булах, народний депутат від партії “Слуга народу”.
Сьогодні Україна посідає одне з перших місць серед країн Європи за рівнем захворюваності на ВІЛ. Близько 250 тисяч українців живуть із цим діагнозом. Кожен сотий громадянин України у віці від 15 до 49 років інфікований, проте близько 30-40% з них не знають про свій ВІЛ-статус.
За останні п’ять років Кабмін і Міністерство охорони здоров’я здійснили революційні зміни у сфері подолання ВІЛ/СНІДу. В Україні скоротився у чотири рази. А кожна людина, у якої виявили ВІЛ, одразу може отримати безкоштовне лікування (АРТ-терапію).
За словами санітарного лікаря України, Ігоря Кузіна, наразі від встановлення пацієнтові діагнозу ВІЛ-інфекції до початку його лікування проходить лише один тиждень!
Нагадаю, що ще у 2012 році люди з ВІЛ не мали доступу до безкоштовної АРТ-терапії і їх нічим не лікували. Лише коли імунітет пацієнта падав до критичного рівня (250 СД4 на мл. крові) – він мав право отримати пігулки.
Однак, попри відчутні успіхи, ми не маємо обнадійливої тенденції на позитивний сценарій подолання епідемії та скорочення нових випадків ВІЛ-інфекції.
Через пандемію коронавірусу рівень виявлення ВІЛ критично впав, а захворюваність на ВІЛ почала зростати. Ба більше, серед 12 тисяч виявлених у 2021 році випадків ВІЛ-інфекції, у третини пацієнтів вже розвинувся СНІД. Півтори тисячі пацієнтів так і не вдалось врятувати.
Нагадаю, що людина з вірусом імунодефіциту може жити повноцінним життям. Якщо пацієнт відповідально приймає ліки, які пригнічують вірус в організмі, він може вести активне соціальне життя, сміливо планувати своє майбутнє, створювати сім’ю, народжувати здорових дітей, навчатися і будувати кар’єру, мати хоббі, займатися спортом.
Головне – вчасно виявити вірус і почати лікування.
Однак якщо цього не зробити, після потрапляння ВІЛ-інфекції в організм у людини за 3-5 років розвивається Синдром набутого імунодефіциту – це смертельне захворювання, від якого не існує ліків.
Проблема боротьби з ВІЛ/СНІДом динамічна: змінюються шляхи передачі хвороби, трансформуються в рамках медичної реформи системи організації діагностики і лікування, змінюється ставлення людей до профілактичної медицини.
Ми повинні також вчасно коригувати наші політики на законодавчому рівні. Вони також потребують постійного оновлення, адаптації до нових викликів.
Однак профільний ЗУ “Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ” останній раз системно переглядали одинадцять років тому.
Тому у Міжнародний день боротьби з ВІЛ/СНІДом у Верховній Раді зареєстрували два законопроєкти.
Проєкт закону №6365 покликаний внести зміни до профільного закону в частині застосування сучасніших підходів до профілактики, тестування і лікування ВІЛ та СНІД. Законопроєкт №6364 має на меті зменшити стигматизацію та дискримінацію людей із позитивним статусом шляхом внесення змін до Кримінального кодексу України.
Які проблеми вони вирішують?
Перший законопроєкт спрямований на покращення механізмів діагностики та раннього виявлення хвороби. Зокрема, він законодавчо розширить можливість тестування. Адже легітимізує самотестування на ВІЛ. Так законопроєкт сприятиме пришвидшенню темпів ранньої діагностики.
Документ також передбачає ширше залучення соціальних працівників та консультантів “рівний – рівному” до процесу самотестування громадян.
Вони зможуть швидко зорієнтувати останніх щодо важливості знати про свій ВІЛ-статус, мотивувати їх до тестування, допомагатимуть під час самого самотестування на прохання особи, та спрямовуватимуть людину в разі позитивного результату тесту до сімейного лікаря.
Також законопроєкт №6365 пропонує механізми розширення кола суб’єктів, які реєструватимуть ВІЛ-позитивних осіб та вестимуть їх облік.
Вони будуть розповсюджені на медичні установи будь-якої форми власності. Отже, ми зможемо зменшити навантаження на державні та комунальні лікарні, які сьогодні є єдиними, що здійснюють реєстрацію.
Серед іншого законопроєкт значно розширює статтю щодо гарантування державного забезпечення громадян антиретровірусними препаратами для профілактики та лікування ВІЛ-інфекції.
Ці заходи поширюватимуться на витрати на доконтактну та постконтактну профілактику, лікарські засоби для профілактики та лікування супутніх інфекцій, зокрема туберкульозу та гепатитів. Крім того, у перелік додаються медичні вироби для моніторингу ефективності лікування на безоплатній основі.
Особливу роль у законопроєкті відведено первинній медичній допомозі. Зокрема, ідеться про скринінг та профілактику на первинці. Також документ допоможе привести положення законодавства про протидію вірусу імунодефіциту людини у відповідність із положеннями європейських та міжнародних правових актів у цій сфері.
Уніфікація термінології та механізмів боротьби відповідно до керівних документів ВООЗ дозволить уникнути різночитання та спрямувати зусилля на профілактику поширення хвороби.
Другий законопроєкт №6365 припиняє стигматизацію людей із ВІЛ-позитивним статусом на політичному і законодавчому рівні, а саме – у Кримінальному кодексі України.
Наразі Кримінальний кодекс України (ККУ) у ст. 130 передбачає покарання за розповсюдження лише однієї інфекції – вірусу імунодефіциту. Жодна інша інфекція не згадується у даній статті. Це положення дискримінує людей, які живуть з ВІЛ. До останніх у суспільстві й досі ставляться упереджено. Їх уникають, ізолюють та піддають осуду лише через наявність ВІЛ-позитивного статусу.
Загроза ж кримінальної відповідальності виключно для них, навпаки, штовхає людей із цією хворобою постійно уникати медичної допомоги, приховувати свій діагноз від лікарів та близьких. Така поведінка вкрай негативно впливає на їх якість життя та здоров’я та робить епідемію ВІЛ неконтрольованою.
Законопроєкт пропонує встановити у законодавстві про кримінальну відповідальність рівність у визначенні негативного впливу будь-яких інфекційних захворювань та криміналізувати будь-яке умисне інфікування. Адже нема більш шкідливої або менш шкідливої невиліковної інфекції, а цінність здоров’я на законодавчому рівні у нас усіх однакова.
Статтю 130 ККУ ухвалили ще в далекому 1987 році, коли СНІД був жахливим міфом для залякування молоді, а доступу до лікування ВІЛ в Україні взагалі не було, як і методів запобігання захворюванню. Кількість випадків, коли по цій статті притягали до відповідальності, мізерна.
Це зокрема свідчить про її низьку ефективність. Нова ж редакція не змінює умови і обсяг кримінальної відповідальності за умисне інфікування людей невиліковними хворобами. Однак вона прибирає стигму з тих, хто живе з ВІЛ/СНІД. Сприяння з боку держави вмотивує людей із позитивним статусом не приховувати свій діагноз. Його декриміналізація спростить доступ до профілактики та лікування ВІЛ-інфекції.
Боротьба з ВІЛ/СНІДом в Україні точиться вже десятиліттями. Однак, і нині перед нашим суспільством стоїть чимало викликів. Обов’язок кожного з нас – стежити за своїм здоров’ям, знати про особистий ВІЛ-статус і не наражати на небезпеку інших. Тільки так можна дійсно запобігти розповсюдженню хвороби.
А зареєстровані спільно з колегами з Комітету з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування, а також Міністерства охорони здоров’я України, та Центру громадського здоров’я України проєкти законів сприятимуть цій боротьбі на державному рівні.
Залиште коментар