Як пацієнтка з туберкульозом пережила і хворобу і булінг

Торік в Україні виявили близько 18 тисяч хворих на туберкульоз. У 2020 пацієнтів з такою хворобою було на майже на третину менше – 17,5 тисяч. У Центрі громадського здоров’я кажуть, що, боячись заразитися коронавірусом, люди рідше звертаються до лікарів. Та ще одним фактором пізньої діагностики є страх можливої ізоляції та тиску з боку суспільства.

Суспільне поспілкувалося з дівчиною, яка подолала туберкульоз і окрім хвороби стикнулася з булінгом, та дізналося як після важкої хвороби повернутися до соціального життя.

У Кароліни Шевченко виявили туберкульоз взимку 2012 року. Дівчині тоді було 15 років, вона навчалась у 9-ому класі. Затемнення у легенях показала флюорографія, яку щорічно роблять школярам.

“Ввечері дзвонить медсестра зі школи й каже, що нам треба підійти до лікарні терміново, треба переробити флюорографію. Я її зробила. Після цього у мене була консультація з терапевтом, який і сказав, що діагноз, скоріше за все, туберкульоз. Він нас направив до обласного тубдиспансеру і сказав взяти із собою речі, тому що скоріш за все скажуть лягати у лікарню“, – розповідає дівчина.

Кароліну направили до Донецького обласного туберкульозного диспансеру. Там її знову діагностували: взяли кров на аналізи, мокроту та зробили рентген. Дівчина розповідає, що увесь цей час почувала себе добре, жодних симптомів хвороби в неї не було. Також не знає, як заразилась, тому що ніхто з її родичів чи близьких ніколи на туберкульоз не хворів.

До симптомів туберкульозу у Центрі громадського здоров’я України відносять: кашель, що триває понад 2 тижні; підвищену температуру тіла понад 7 днів; утруднене дихання; біль у грудях; поганий апетит, постійна слабкість; безпричинна втрата ваги; підвищена пітливість, особливо вночі; кровохаркання (наявність крові у мокротинні, що виділяється при кашлі).

“Мене поклали в ізолятор, я здала аналізи, а через два дні перевели у бокси. Повторно здала мокроту і після цього перевели в інше, а саме доросле, відділення, тому що була відкрита форма. Там я пролежала місяць. Виходити нікуди не можна було, усе, що треба – було у кімнаті“, – згадує дівчина.

Майже місяць Кароліна чекала на результат традиційного культурального дослідження який мав показати, чи стійкі бактерії туберкульозу до антибіотиків. Результат виявився негативний. З того моменту, як дівчина потрапила до лікарні, вона почала приймала ліки для нестійкого виду бактерії. Після отримання результату – продовжила теж саме лікування без змін Це близько 7 пігулок щодня, курс прийому – 6 місяців, каже Кароліна.

“Потім мене повернули в ізолятор дитячої лікарні, я там також була місяць і нарешті повернулась до звичайної загальної палати. Ліки перший час було пити некомфортно, у них такий був специфічний запах. Мене навіть нудило і треба було, напевно, пляшку води випити, щоб їх проковтнути. Проте потім звикла, і якщо спочатку я пила по одній пігулці, то потім вже могла усю денну дозу взяти у долоню і проковтнути за один раз“, – згадує Кароліна.

Кароліна каже, що перший тиждень у лікарні щоденно плакала та не могла повірити, у те, що відбувається. Потім, розповідає, звикла. У лікарні була школа, де дівчина провчилась весь 9 клас, там же склала іспити. Табель з оцінками при виписці направили до школи.

“Вчителі у нас були, ми займалися. У когось на 9 годину ранку заняття, наприклад, у молодших класів, у когось на 11-ту, наприклад, у старших. Харчування теж було гарне, навіть чудове, я б сказала“, – згадує Кароліна.

Виписали Кароліну з лікарні у 2013 році, про те, що вона хворіла на туберкульоз, дівчина нікому не казала. Проте, каже, коли у вересні прийшла до школи – усі знали, що сталося і де вона була весь минулий рік.

“Уся дружба, усе спілкування закінчилось – від мене всі відвернулись. Це було не дуже приємно. Потім я дізналась, що про мене розповіла усім медсестра. Через рік тільки єдина однокласниця почала зі мною спілкуватися. Вона сказала, що усе розуміє, що я пролікувалась і вона не боїться”, – розповідає Кароліна.

Дівчина не витримала атмосферу, у якій перебувала щоденно у школі і через деякий час перейшла на індивідуальну форму навчання. Так вона закінчила школу, на випускний теж вирішила не йти.

“Усі на тебе дивились, як на людину, з якимось особливим недоліком. Було дуже складно. Щоденно приходиш і з тобою ніхто не спілкується. Спочатку приходили до мене додому вчителі, потім я сама ходила в школу. Уроки мені викладали сам на сам. Так було і доступніше для мене, я краще розуміла матеріал”, – пояснює дівчина.

Після одужання пройшло 8 років, проте Кароліна каже, що досі кожен раз, коли робить флюорографію або рентген — нервує: “Коли треба рентген здавати, я боялась, тому що після цього дуже страшно, як уперше. Все, тьфу — тьфу — тьфу, нормально. Усі шрами зажили, рубець залишився, але з часом усе нормалізувалось”.

Вимоги від хворих на туберкульоз звільнятися з роботи — незаконні

Заступниця голови правління Всеукраїнської асоціації людей, які перехворіли на туберкульоз, Олена Федоровська розповідає, що організація стабільно допомагає людям з адаптацією після хвороби.

“Мені надходять дзвінки від людей, які перебувають у розгубленості, не розуміють, що їм надалі робити. У мене були приклади, коли люди лежать у лікарні, а їх змушували звільнитись з роботи. До них навіть приїжджали на машині, спеціально, щоб їх звільнити. А вони бідні, думали, що вони мусять звільнитися”, – каже Федоровська.

Повернутись Назад