Перш за все, це пов’язано з тим, що, без забезпечення повного дотримання прав людини, уразливі групи населення не мають доступу до інформації і освіти з питань профілактики, або ж не в змозі правильно скористатися нею, і у разі інфікування ВІЛ часто не здатні справитися з його наслідками.
Саме тому вбачається доцільним, зокрема, акцентувати увагу на тому, яким чином законодавство враховує необхідність додаткового захисту уразливих груп.
Отже, Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини. Усі положення цієї Конвенції імплементовані в прийнятому Верховною Радою України 26 квітня 2001 року Законі “Про охорону дитинства“. У відповідності зі ст. 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Відповідно до цієї ж статті і ст. 31 і 32 Цивільного кодексу України – малолітньою вважається особа до досягнення нею 14 років, неповнолітньою – особа у віці від 14 до 18 років.
Важливе значення в контексті охорони здоров’я в цілому і ВІЛ/СНІДу зокрема, має те, що законодавство України передбачає обов’язкове надання дітям інформації й освіти, у тому числі і з питань, що стосується здоров’я, прав людини і т.д. Відповідна тематика, з урахуванням вікових особливостей і здібностей дітей передбачена в типових навчальних програмах. Де окреме місце відведене і питанням репродуктивного здоров’я, планування родини і запобігання хвороб, що передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНІДу, проблемам наркоманії і пов’язаним з ними ризиком.
Крім того, ст.51 Закону України “Про освіту”, серед іншого, встановлене гарантоване державою право всіх категорій населення, що здобувають освіту, на користування послугами установ охорони здоров’я, засобами лікування, профілактики захворювань і зміцнення здоров’я, а також на захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного і психічного насильства, від дій педагогічних, інших працівників, що порушують права або принижують їхню честь і достоїнство.
У законодавстві України визначна увага приділена можливості дітей і підлітків брати участь у процесі прийняття рішень у таких важливих питаннях, як надання згоди на медичне втручання взагалі і на добровільне тестування на ВІЛ.
Відповідно до ч. 1 ст.43 „Основ законодавства про охорону здоров’я”, для здійснення будь-якого медичного втручання (застосовувані щодо пацієнта методів діагностики, профілактики і лікування) необхідна згода пацієнта. Однак, при цьому, зазначена норма передбачає особливі умови для можливості здійснення медичного втручання щодо неповнолітніх і недієздатних осіб. Ці особливі умови полягають у тому, що щодо пацієнтів які не досягли віку 15 років, а також визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, медичне втручання здійснюється за згодою їхніх законних представників.
Ст. 7 Закону України “Про запобігання захворювання на СНІД і соціальному захисту населення” містить норму, відповідно до якої медичний огляд неповнолітніх віком до 18 років і осіб, визнаних у встановленому порядку недієздатними, може проводитися на прохання або за згодою їхніх законних представників, що мають право бути присутніми при проведенні такого огляду.
Таким чином, можна говорити про те, що між зазначеними статтями “Основ… ” і даного Закону має місце певна неузгодженість щодо віку особи, з якого вона може брати участь у вирішеннні питання про надання згоди на медичне втручання. При цьому, норма, закладена в ст. 43 „Основ…”, є більш дискримінаційною у віковому контексті.
Разом з тим, відповідно ч. 3 ст. 284 нового Цивільного кодексу України, надання медичної допомоги фізичній особі, що досягла 14 років, здійснюється при її згоді.
Ст. 31 і 32 ЦК України визначено, що малолітні і неповнолітні мають часткову і неповну цивільну дієздатність. І в цих статтях зазначений вичерпний перелік правових дій, які дані особи можуть робити самостійно. При цьому вказаний перелік не передбачає самостійного здійснення такими особами права на медичну допомогу.
Але в ч. 2 ст. 32 ЦК зазначено, що неповнолітня особа може робити правові дії, не передбачені ст. 31 і 32, за згодою батьків (усиновителів, опікунів).
Це означає, що будь-яке медичне втручання, у тому числі і тестування на ВІЛ, відносно особи у віці від 14 до 18 років, може бути здійснено лише при наявності одночасної згоди як самої такої особи, так і її батьків (усиновителів, опікунів).
Що стосується малолітньої особи, то згода на здійснення відносно неї будь-якого медичного втручання, у тому числі і тестування на ВІЛ, може здійснюватись лише при наявності згоди її батьків (усиновителів, опікунів).
Ч. 4 ст.43 “Основ…” покладає обов’язки на лікаря повідомити в органи опіки і піклування про факт відмовлення в наданні згоди на медичне втручання з боку законних представників пацієнта з частковою цивільною дієздатністю у випадку, якщо зазначене відмовлення може мати для пацієнта тяжкі наслідки.
Таким чином, аналіз цієї ситуації дозволяє стверджувати, що зазначені вище норми ст. 43 “Основ…”, ст. 7 Закону “Про запобігання…” повинні бути приведені у відповідність з положеннями ЦК, які визначають особливості і порядок здійснення цивільних прав малолітніми і неповнолітніми особами. А також, відповідним чином деталізовані, з метою найбільш простого їхнього тлумачення і практичного застосування.
Підготував: консультант Віта
Залиште коментар